Tag Archives: шлюб

Що я зрозуміла за сім років подружнього життя

Нещодавно ми з отцем відсвяткували сьому річницю шлюбу, і мені все хочеться щось написати з цього приводу. Звісно, сім – це не двадцять і не сорок сім, і я не відчуваю себе вправі “ділитися мудрістю” та роздавати поради:) Але є одна річ, яку я збагнула за ці роки; буквально одна думка, але дуже цінна для мене – і, можливо, вона стане в нагоді ще комусь.
048
І ось вона:
ключ до щасливого сімейного життя – це повага дружини до чоловіка.
Принаймні, це той ключ, яким володіє жінка. Про чоловічі ключі я нічого не знаю, одразу скажу; хай про те пишуть чоловіки:) Очевидно, що шлюб – це спільна справа, до якої роблять внесок обидва, і мені видається глибоко нехристиянським, ба навіть диким, модне зараз уявлення про те, ніби “все в руках жінки” і залежить виключно від неї. Але я кажу про те, що знаю, що відчула на власній шкірі – а також бачила в родинах друзів і родичів. Якщо в жіночому серці є повага – є мир і злагода, любов і щастя. Немає поваги – сварки, відчуження, залежності, “чоловіки перевелися”, і далі за текстом. Надзвичайно сумним текстом, із яким я, на жаль, добре знайома. У тих колах, де я росла, жінки були масово налаштовані проти чоловіків, і ставлення варіювалося від зневаги до такої, знаєте, милої поблажливості, коли про чоловіка говорять, мов про малятко: “а, мій такий-то, утнув те-то…” Вперше щасливу гармонійну родину я побачила, коли потрапила до Італії – у віці одинадцяти років. І у вічі впало саме це. Повага! Я вперше побачила, як це – коли чоловік вертається додому після дня важкої праці, лягає на диван, і це сприймається абсолютно нормально. Коли паста ставиться на вогонь не раніше, ніж чується звук припаркованої машини – щоб їжа була якнайсвіжішою. Коли про дуже скромний прибуток чоловіка говориться із щирою гордістю, бо ж він трудиться заради сім’ї… Я страшенно вдячна Джузеппе і Маргариті за цей приклад, а ще – за пораду, що я отримала від них: довіряти чоловікові в усьому і нікому не дозволяти вас роз’єднати. І тут, як на мене, ховається критично важливий аспект:
Повага має бути сердечною – тільки така може містити довіру. Тільки вона промовлятиме до серця чоловіка і створюватиме вдома атмосферу миру та ніжності. Просто “поведінка поваги”, “демонстрація поваги”, на жаль, не спрацює. На жаль для мене і для таких дівчат, як я, яким тяжко навчитись довіряти, тяжко не боятися, тяжко не побігти робити все самій… Але ні. Трудитися треба серцем.
101(1)
Ця внутрішня робота – найбільш складна і найбільш плідна водночас. І я не знаю, чи можливо робити її без Бога. Добре, що є Той, Хто завжди поруч, Хто завжди підтримає, коли ти падаєш без сил на цій дорозі. І Хто, власне, сказав через апостола Павла: “дружина нехай боїться свого чоловіка” – “let the wife see that she respects her husband”. Мені соромно, що я досі не розвідала, яке слово вжите в оригіналі, але мені цілком вистачає тлумачень святих отців і оцього англійського “respect”, аби зрозуміти: йдеться не про страх, що чоловік приб’є, а саме про повагу. Боятися якраз нескладно; це – природне почуття, що виникає до сильнішого і зневаженого (бо ж раптом він отямиться і таки приб’є?) Але любов перемагає страх, і по суті вона неможлива без поваги, як і повага – без любові. І Той, Хто ставить перед людиною таку вимогу, чи то пак умову щастя, якраз і може подати всі сили, потрібні для її виконання.
005
Якби я не писала, а читала цей пост, то цілком очікувано в мене зринула би бунтівна думка: “а за що, власне, треба поважати? Просто за самий факт того, що чоловік є чоловіком?” Але повага, про яку тут ідеться, значно ширша від її побутового тлумачення. Повага – це не “за що”, а “тому що”. Тому що він – людина, образ Божий, тобто щось абсолютно незглибиме, необмежуване й непізнаване. Тому що він несе величезну відповідальність за свою родину – а це почесні, проте нелегкі обов’язки. Тому що він екзистенційно спрямований за межі буденності й даного моменту – просто за своїм покликанням, і не може інакше. І, напевно, є чимало інших “тому що”. Зараз я, дякувати Богу, знаю багато щасливих родин і здогадуюсь, яка праця з обох боків стоїть за цим щастям. Бачу чоловіків, які багато працюють, сердечно турбуються про жінок, натхненно виховують дітей. Бачу їхніх дружин, які по-справжньому люблять їх і поважають – а їхні шанобливі слова про чоловіка, що ненароком прозвучали в розмові, надихають мене місяцями. Зрештою, бачу власного чоловіка і все ті буденні подвиги, що він не втомлюється здійснювати заради мене й дітей…
029

026

027
(Так-так, це викрадення нареченої з п’ятого поверху! Сашко вже захоплюється цією історією. Так творяться родинні легенди:) )
Словом, здається, наразі це все, що я розумію про сімейне життя. Бажаю вам і нам щастя і зростання в любові! Щодо мене – то я лише на початку цього шляху.
607(1)

042