Tag Archives: материнство

Поради новонародженій мамі: мій досвід відновлення після пологів

Я довго підступалася до цього запису, бо ніяк не могла знайти доречний тон. Мені б не хотілося давати категоричні поради та претендувати на всезнайство – я не вважаю себе фахівцем, та й дітей у мене всього троє :) Просто напишу тут про те, що допомагало мені пройти через післяпологовий період, відновити здоров’я та сили, увійти до нового етапу життя і прийняти його з радістю. Те, що я сама хотіла б почути, народивши першу дитину. Добре пам’ятаю цю суміш тотальної самотності, розгубленості, втоми й туману в голові. Було б так чудово, якби тоді хтось зробив мені горнятко гарячого чаю, сів поряд і сказав…

– Все буде добре. Попри всі нинішні тривоги й переживання, невпевненість і слабкість. Протягом тисячоліть жінки народжують і вирощують дітей, і ти також з цим упораєшся. Це не так важко, як видається у перші тижні. Це просто нове уміння — цілий комплекс нових умінь — які стануть частиною твого життя, і ти не згадуватимеш про них, як не згадуєш про техніку переставляння ніг під час ходи, чи техніку поєднання літер на письмі. Ти обов’язково звикнеш годувати, правильно носити на ручках та у слінгу, купати малятко і спати фрагментарно. Все це стане абсолютно нормальною частиною твого прекрасного життя, ніжним і неповторним етапом, про який ти згодом ностальгійно згадуватимеш.
IMG_9496
Якщо Бог довірив тобі дитину, і ти прийняла цей дарунок — ти неодмінно впораєшся. Бо Він не помиляється.

– Дай собі час. Переміни, що відбулися у твоєму тілі, думках, побуті — величезні. Аби звикнути до них, потрібен час. У багатьох традиційних культурах перші сорок днів чи шість тижнів вважаються сакральним періодом, протягом якого жінка максимально закрита від зовнішнього світу, не має жодних соціальних і мінімум домашніх обов’язків; для неї створюється безпечний простір відпочинку та спокою, в якому вона проживає цей перехід до нової ролі. Саме цього так бракує сучасним жінкам: щойно народивши, молода мама відчуває суспільний тиск — якнайшвидше повернутися до своїх обов’язків дружини та працівника, стати ідеальною мамою, схуднути, встигнути все… Чи не з цим пов’язана сумна статистика післяпологових психічних розладів?.. Не знаю, я не фахівець. Але впевнена, що нам просто необхідно використати надбання традиційної мудрості й дати жінці — тобто собі — просто відпочити. Не варто одразу ж очікувати від себе ефективності, повернення у довагітну форму, організованості та врівноваженості. Так, можливо, раніше ти встигала все, а тепер нібито не встигаєш нічого… Просто пам’ятай, що це тимчасово. Все обов’язково налагодиться; повернуться сили, вибудується новий ритм, новий порядок, нові звички… Головне, щоб у серці був мир. А для цього —

– Годуй свою душу. Це найважливіше. Якби треба було залишити тут одну пораду, я б обрала саме цю. “Більш ніж щось інше пильнуй своє серце, бо з нього б’ють життя джерела” (Прип. 4:23). Не пускай до себе думок зневіри та невдоволення, дякуй за все, що маєш і чого не маєш. Тримайся за Бога міцно-міцно, проси Його про допомогу, про радість, про сили, про мудрість… І Він неодмінно дасть. Як у тій притчі, де друг просить опівночі хліба для іншого друга — і господар, якщо й відмовить одразу, “все ж таки з-за його настирливости підведеться і дасть, скільки той потребує” (Лк. 11:8). Днями я перечитувала цей уривок і вперше помітила, що Господь наводить цю притчу у зв’язку з темою молитви — і фактично зобов’язує Себе нам відповідати, коли ми просимо духовних дарів! Доброта небесного Батька вражає. Намагайся читати щодня хоча б кілька рядків із Біблії, рано-вранці, коли всі ще сплять, або вночі, заколисуючи малятко, або у хвилини тиші вдень. А якщо вийде – ще й сторінку з надихаючої духовної книги. Це буде твоїм недоторканним запасом, що дасть сили любити, турбуватися, радіти – знову і знову.

– Підтримуй своє тіло. Особливо у перші сорок днів — це час інтенсивного відновлення та відпочинку після напруженої роботи. У медичних традиціях Сходу (зокрема, Індії та Китаю) вважається, що повноцінне відновлення у ці перші тижні забезпечує міцне здоров’я жінки протягом усього її подальшого життя! Варто більше відпочивати, не навантажувати себе, подбати про поживну їжу та хороші вітаміни (особисто мені під час вагітності та годування дуже допомагає Rainbow One Prenatal ; і, здається, своїми ранніми зубами та шевелюрою Василь також завдячує їм). Їжа особливо важлива у перші тижні, коли встановлюється лактація і хочеться їсти, здається, весь час :) Вона просто мусить бути корисною, простою та швидкою у приготуванні. А ще смачною, щоб не тягнуло на цукерки й гамбургери :) Я б порадила ще під час вагітності скласти перелік простих і смачних страв, які ти вже вмієш готувати — бо в післяпологовому тумані багато чого забувається. А ще — прочитати книгу The First Forty Days: The Essential Art of Nourishing the New Mother : це справжня скарбничка простих і поживних рецептів для молодих мам, а також порад щодо відновлення протягом перших сорока днів, заснованих на уявленнях традиційної китайської медицини. Попри це, там немає чогось специфічно-китайського, натомість є багато тепла, турботи і буденної поезії раннього материнства — все як я люблю. Ця книга дуже надихнула мене більше дбати про себе й радіти цим неповторним першим тижням (навіть власній слабкості та фізичним обмеженням), а деякі рецепти вже стали звичними на нашому столі… тому не шкодую жодного витраченого на неї центу, і вам дуже раджу. Подивитися зміст і почитати безкоштовний уривок з неї можна тут:

– Приймай допомогу. Це дуже непростий пункт:) Я досі шкодую, що не погодилася, коли добра людина пропонувала посидіти зі старшими дітьми, щоб я могла поспати вдень (Василь, як і двоє старших наших діток, до трьох місяців майже не спав ночами). Або коли інша добра людина пропонувала погуляти з Ясею. Коли ти звикла все робити сама, приймати допомогу буває дуже незручно – але інколи просто необхідно. Допомагає думка про те, що той, хто робить тобі добро, не лише віддає свій час і сили, а й отримує радість та благословіння від Бога. Допомога може бути різною, але прийняти її — це завжди школа смирення. Так само, як і прийняти власну нефункціональність на цьому етапі. Змиритися з тим, що гуляти з дітьми вийде не так часто, як хотілося б, а веселий безлад вдома не дозволятиме викладати фото в інстаграм. Що вечерю часто готуватиме коханий, і це будуть куповані вареники чи смачнюща, але некорисна, смажена картопля. Що традиційне різдвяне печиво з дітьми пектимеш не ти, а дорога кума…
IMG_4397
Зате в тебе на руках буде найдорожчий у світі пакуночок — який, дасть Бог, виросте чудовою людиною та змінить світ на краще… Тому —

– Пам’ятай про головне. Ти не просто так не висипаєшся, втомлюєшся, потребуєш допомоги — ти ростиш нову людину. Просто зараз, у цю хвилину, на американських гірках емоцій, поміж сліз радості та сліз розпачу, метушливих днів і довгих ночей. Ти не лише годуєш її своїм молоком, а й насичуєш її своєю любов’ю, закладаєш найглибинніше, найцінніше, найпрекрасніше: впевненість у тому, що вона цінна, що її люблять, бачать і завжди про неї подбають. Це — те, що допоможе їй рости й розквітати, вірити в Бога як люблячого Батька й робити добро. Тому все це — недаремно, вся твоя невидима праця насправді не пропадає в порожнечі, а цеглинка за цеглинкою вибудовує любов у немовляті, у твоєму серці, у вашій родині. Навіть якщо зараз ти не бачиш цього своїми втомленими очима — це реальність, яка одного чудового дня неодмінно вийде назовні й засяє неповторним світлом. І у світі стане більше любові, добра і краси.

Зберегти

Зберегти

Зберегти

Зберегти

Зберегти

Перша чверть першого класу! Наша адаптація до школи

Цього року Сашко пішов у перший клас! Звісно, в мене були неймовірні переживання з цього приводу – перше вересня! перший дзвоник! шкільна форма! а він же тільки ось позавчора лежав на ручках і не спав ночами!

IMG_5825

Перші тижні були відверто важкими: ми зіткнулися з гострою адаптацією. Але невдовзі все владналося, і уже на початку жовтня Сашко весь час дивувався, чому учбові тижні так швидко добігають кінця :)

Хочу поділитися нашим досвідом адаптації до школи, бо він здається мені успішним – наразі маємо хлопчика, який добре вчиться, спокійно робить домашні завдання, відповідає на уроках і, хоча й радіє першим канікулам, але вже чекає наступної чверті. Все це – у звичайній школі, у великому (33 учня) гамірному класі, сидячи на передостанній (через високий зріст) парті – тобто умови важко назвати ідеальними. З іншого боку, в нього така чудова, терпляча, мудра вчителька, що це є величезною перевагою і важливим фактором успіху у першому класі. А оскільки Сашко вчиться за програмою “Росток”, явно розрахованою на виховання майбутніх ІТ-шників, то, за звичаєм їхнього жаргону, назвемо це пунктом номер нуль:

0. Хороша вчителька. Ми живемо у благословенний час, коли батьки можуть обирати школу, напрям навчання і вчителя – і це так чудово. Добра, уважна вчителька стає фігурою прив’язаності для дитини, і цей зв’язок між ними знижує рівень стресу, а отже, полегшує навчання. Звісно, найкраще можуть розповісти про вчителя ті, хто у нього вже навчався; саме так було у нас і я дуже вдячна за рекомендації, які привели нас саме до цієї вчительки!

1. Увага до сну. У перші дні й тижні навчання я намагалася вкладати Сашка ще раніше, ніж звичайно, бо чим більше сну – тим краще людина справляється зі стресом. Крім того, моменти засинання і пробудження варто робити якомога більш спокійними та радісними, щоб вони були острівцями стабільності у дні; цю пораду дала нам на батьківських зборах прекрасна жінка-психолог, і лише тоді я схаменулася й перестала стресувати щоранку. Чесно скажу, що я сама дуже побоювалася школи, і якось геть забула про важливість підтримання власної внутрішньої рівноваги! А це таки дуже значущий фактор. Тому що –

2. “Дзеркальні нейрони”. Пам’ятаю, як я здивувалася, коли вперше про них прочитала кілька років тому, але відтоді це знання не раз мене рятувало. Особливо тоді, коли треба було швидко й безболісно вкласти дитину спати або вмовити йти на прогулянку :) І ось тепер виявилося, що із приготуванням уроків та зборами до школи це працює не гірше! Секрет у тому, щоб створити у себе такий емоційний стан, який ми хочемо бачити у дитини, – тільки щиро, акторство тут не працює – і вона мимоволі перейме його. Для мене це означає, що треба прокинутися заздалегідь, привести себе в порядок, налаштуватися на день і прийняти його мирно та радісно – а тоді вже, з цим настроєм, будити Сашка. Або з ентузіазмом підійти до виконання домашнього завдання, ніби до битви, в якій ми неодмінно переможемо – і таки перемогти, бо дивовижним (для мене й досі) чином мій настрій передасться Сашкові! Так що дзеркальні нейрони – мої помічники:), хоча от Вікіпедія стверджує, що вони є недостатньо дослідженими, а їхня функція – до кінця не зрозумілою, тож можна назвати цей пункт якось по-іншому – “емпатія” чи “мамина внутрішня робота”, – але головне, що це працює.

3. Повноцінне харчування, в тому числі продукти, багаті на магній (гречка, квасоля, горіхи, какао) та калій (помідори, картопля, виноград, банани) – для підтримки нервової системи. Свіжі фрукти й овочі – щоб вистачало вітаміну С. Полівітамінів діти не приймають, але при перших симптомах застуди одразу вживають перевірені вітаміни для підтримки імунітету (з ними недуга минає значно швидше і легше), а з початком похмурих осінніх днів – й омегу-3. Також важливий перекус у школі (наших непогано годують в їдальні, але поки Сашко не хотів туди ходити – давали бутерброди та фрукти з собою) та вода – для підтримки, знов-таки, когнітивної діяльності:) Може, то самонавіювання, але я помічаю, що коли п’єш недостатньо води – думається якось важче, особливо у стані стресу. І навпаки.

4. Відсутність порівняння з іншими. Як на мене, це – дуже важливий фактор. Бо навіть діти одного віку, зібрані в одному класі – насправді дуже різні; й так само відрізняються їхні здібності, темпераменти, особливості. І хоча порада “порівнювати себе лише із собою вчорашнім” уже набридла своєю масовою популярністю, але ж вона дійсно справедлива. Спостерігаючи за своїм Сашком, я ясно бачу, що порівняння сьогоднішньої сторінки в прописах із тією, що була на минулому тижні – дуже надихає його на те, щоби старатися й працювати, докладати зусиль і перемагати. І моє постійне “нічого страшного” у відповідь на те, що інший учень зробив щось краще – теж явно заспокоює його і надихає на вдосконалення. Тут, знову-таки повертаючись до попереднього пункту, важливо щиро вірити в те, що “нічого страшного”, і твоя дитина не повинна бути найкращою в усьому одразу, і вже точно не мусить відповідати всім твоїм уявленням і побажанням… Це непросто для тих, хто ріс в атмосфері порівняння й конкуренції, але ж ніхто не обіцяв, що буде легко :) І я вкотре вдячна Богові за материнство як дорогоцінну можливість змінюватися й рости.

Отакі висновки я зробила з перших двох місяців шкільного навчання. Навіть не знаю, чи буде комусь корисний цей пост, бо ж навчальний рік уже у розпалі… але, можливо, знадобиться батькам майбутніх першокласників. Або ще комусь :) А як минала ваша адаптація до школи? Що б ви могли порадити – бо все ж таки я ще почуваюсь невпевнено у ролі мами школяра? Користуючись нагодою, передаю всім привіт і сподіваюсь, що знову буду писати у блог частіше. Так що – заглядайте!;)

IMG_5859

Нове життя. Василь

От і почалося наше нове життя. Почалось воно осяйним листопадовим ранком, першим після декількох похмурих днів, двадцять шостого числа, в суботу, в стінах старої районної лікарні. Пам’ятаю, як, коли все вже минуло, я лежала із Васильком під боком, дивилась на клаптик синього неба у вікні, збиралася їсти лікарняну кашу і думала: здається, ми таки перейшли на цей берег, до світу живих. Слава Богу! Поки я була в лікарні, в голові майже написалася стаття про пологовий як архетипний простір переходу, таку собі печеру ініціації, де всі стають рівними та ритуально “помирають” (звертання на “ти”, грубуватість, казенний одяг, заборона відвідувань, холод) – щоб повернутися до життя вже в новій ролі матері. Але напевно таку статтю давно вже написав хтось інший, а мені й зовсім не до того зараз – бо в нас є Василь! І всі ми живі, здорові та вдома, і це є насправді наше життя, за яке я безмірно вдячна.
Так, малятко назвали Василем, і наразі це – найбільше наше малятко :) 4130 г та 55 см сили, зосередженості, любові, замилування. Він виглядає дуже серйозним і нагадує водночас свого тата і мого дідуся. Дуже жваво реагує на музику – і записи, і спів. Спокійний і цілеспрямований; коли вимагає належного, то робить це абсолютно китайським звуком “нґа, нґа”, а коли розпереживається, то його досить просто заспокоїти: достатньо взяти під руки, стовпчиком, і цілувати по черзі то у праву, то в ліву щоку :) Хтозна, можливо, Сашко і Яся теж уміли так заспокоюватися, але я не пробувала – бо тоді вважала, що з дітьми слід суворо дотримуватися книжок (інструкцій з експлуатації), а там такого способу заспокоєння не було… Словом, поки що з третьою дитиною все якось по-іншому. І дійсно здається, ніби він росте швидше від попередніх – щодня міняється, і сьогодні має вже два тижні, а мені хочеться, щоб час минав повільніше і я встигла ним як слід намилуватися.

img_9336
У татових руках

img_9345
Недільний ранок – хрест лікарняного вікна

img_4251
До спальні зазирнуло сонце

img_4233
Стільки ніжності в їхніх ручках та обличчях

Словом, зараз моя голова і, здається, навіть наша оселя сповнені того особливого туману новонародженості – коли дні плутаються з ночами, дати забуваються, обіди готує тато, а сльози вдячності чергуються з просто-сльозами по багато разів на день… І в цьому всьому так багато життя, так багато сили і любові, що просиш Бога якось розширити серце, щоб могти вмістити все це. Щоб у цьому тумані не забувати любити й дякувати за кожну годину цього щасливого часу. Щоб по-справжньому прожити й запам’ятати його – назавжди.

Моя третя вагітність та її уроки

Я так люблю ранні ранки! Передусім за їхню особливу тишу і можливість зосередитися. За мої особисті півгодини – з чашкою гарячого чаю і бажанням записати декілька думок. Думки стосуються моєї нинішньої вагітності та, ймовірно, можуть бути цікаві таким само мамам, які крутяться зараз у цьому екзистенційному вирі та проживають власні уроки.
IMG_2203
Отже… Можливо, це не зовсім правильно, але я сприймаю все моє життя з дітьми як постійний багаторівневий квест, де кожен етап ставить нові завдання і спонукає до нових відкриттів. Такий безкоштовний і неуникний тренінг особистісного росту. Ця вагітність не є винятком, і ось уже двадцять шість тижнів як я проходжу тренінг підвищеної інтенсивності. Підвищеної – бо у вагітності задіяне тіло, ти вже ніяк не можеш ігнорувати його з його потребами, і це дуже, дуже смиряє і заземлює.

На початку цього року я писала тут про слово-фокус на рік, і це було – “праця”. Але вже у березні, коли я дізналася про нову дитинку (у перший день Великого Посту! це було якось так радісно і знаково) і майже одразу “впала” із токсикозом, це слово розкрилось мені зовсім по-новому. Бо це було жахливо :) Постійна нудота і повна відсутність сил; детальніше писати не хочеться, але хто через це пройшов, той розуміє. Три з половиною місяці, що фактично випали з життя, бо я не могла нічого. Особливо я не могла готувати їсти – а це ж одне з моїх улюблених занять. Не могла терпіти і не скиглити. Не могла писати, фотографувати, і навіть читати було важко. Та що там – просто стояти поруч із гойдалкою, поки Яся гойдається, було щоденним випробуванням :) А найстрашнішим було те, що я втратила радість. Отут і відкрилася правда про моє духовне життя – що я можу радіти лише тоді, коли нічого не болить, тобто не маю справжньої віри, а весь дім моєї душі збудований таки не на Камені, а на пісочку… Ця правда була дуже сумною. І я зрозуміла, що головний напрямок моєї праці має лежати якраз десь тут. Що найголовніша моя робота – це робота душі, бо тільки вирісши в цьому напрямку, я зможу добре дбати про свою сім’ю і взагалі, жити повноцінним життям. Ні, не так: що справжнє повноцінне життя можливе лише в Богові, а всі решта пріоритетних, важливих для мене речей просто випливають із цього. Це дуже логічно і очевидно, але я по-справжньому я це відчула тільки зараз… Що ж, краще зрозуміти це у тридцять років, аніж ніколи – і почати, нарешті, рух у потрібному напрямку.
IMG_4900
Коли моє самопочуття покращилось і настав благословенний другий триместр з його припливом сил і енергії, там на мене чатувало інше приголомшливе відкриття. Виявляється, я зовсім не так потребую відпочинку, часу-для-себе та різноманітних розваг, як мені то здавалося протягом останніх років! Не те щоб я мала можливість часто відпочивати:) – скоріше, навпаки; але цей відпочинок ввижався чимсь таким бажаним, таким необхідним, що його брак змушував мене страждати і почуватися позбавленою чогось хорошого і важливого. А тепер, коли завдяки любові, турботі та більш вільному графіку чоловіка я отримала можливість відпочивати… то зрозуміла, що насправді нічого тут особливого нема. Що проста щоденна праця, коли робиш її з любов’ю та смислом, дає – не забирає, а дає! – дуже багато сил. І все, чого я потребую для щасливого функціонування – це виважений ритм без зайвих стресів і нереалістичних дедлайнів. Та ще, звісно, мої дорогоцінні півтори-дві години тиші щоранку. Я така вдячна за те, що стан здоров’я і загальні родинні ритми зараз дозволяють мені це організувати! Найкращий час для того, щоб налаштуватися на день, подумати про Дійсно Важливе, скласти всі необхідні списки і плани, і навіть попрацювати. Так, бонусним відкриттям другого триместру стало те, що я можу працювати без відриву від родини, і це мені подобається! Дуже вдячна моєму роботодавцеві;) за те, що її влаштовує мій повільний темп перекладу. Таке це приємне відчуття – працювати головою і знати, що це приносить користь твоїй родині. Тішу себе думкою про те, що це трохи наближає мене до мого улюбленого образу доброчесної жінки з книги Приповістей, р.31 :)
IMG_2523
Зараз я стою на початку третього триместру і ще не знаю, що він принесе. Поки що все йде за графіком – сил потроху меншає, стає важко ходити, стояти, сидіти й лежати :) – але водночас є розуміння того, що це взагалі не страшно. Бо ми вже так чекаємо зустрічі з цим новим хлопчиком. Мріємо (звісно, найсолодше – чути, як про нього мріють діти!) і готуємося. Цього разу є розуміння того, що, хоча це вже третя вагітність, я ще багато чого не знаю, і хочеться більш вдумливо підготуватися до пологів та якнайкраще продумати організацію перших місяців з малюком. І як же добре, що є можливість вчитися у більш досвідчених мам. У травні мені вдалося потрапити на зустріч з Ольгою Хілл, за якою я давно слідкую в інстаграмі – це надзвичайна жінка, якій вдається поєднувати обов’язки мами шістьох дітей (без помічників і на дистанційному навчанні), танцівниці балету і арт-директора, і просто вона – дуже щира, сяюча, добра і глибока людина. Ця безкоштовна двогодинна зустріч у форматі питання-відповідь дала мені дуже багато (ось тут є її запис, кому цікаво). 1-2 жовтня вона знову приїздить до Києва із дводенним семінаром на різні материнські теми – від вагітності до роботи з дітьми, тут є детальна програма, а тут – можна зареєструватися і сплатити символічну суму. Я дуже сподіваюся, що в мене вийде потрапити на ці семінари і навчитися чогось дійсно потрібного і корисного. Якщо комусь із вас теж цікаві ці теми – буду рада побачитися на семінарах!
А, і ще про корисне: порадьте якісь хороші фізичні вправи для третього триместру? Ніяких особливих проблем не маю, просто дуже бракує фізичної сили та витривалості. А образ тендітної кволої пані привабливий лише у книжках і зовсім не годиться для пологів і життя з немовлятком :)

Зберегти

Про ризик і маленьке лего

Вчора ми з Сашком приймали в гостях його найкращого друга – за сумісництвом, сина моєї дорогої подруги – й Сашко вирішив подарувати йому свій маленький набір лего. Ніби зовсім буденна річ, але це був його єдиний набір, і він уже мріяв про те, щоб ми йому купили ще “багато маленького лега” : ), хоча знав, що найближчим часом такої можливості не буде. І в мене виникло таке сильне й природне бажання якогось його відрадити від цього вчинку! Вистачило б одного мого нагадування про всі його прохання, несхвального погляду, сумніву в голосі – й він, мабуть, передумав би. Скажу чесно, так важко буває посунути оце, майже фізичне, мамське бажання, щоб у твоєї лялі було ВСЕ. Але мені таки вдалося, і я дуже цьому рада.

Бо насправді тут ішла боротьба між річчю та людиною, між турботою про себе і турботою про друга, між законом світу цього і законом Божим, тим, що про любов. Я розуміла, що назавтра він може про це пожалкувати (в дужках зазначу, що минула вже доба, й цього ще не сталося)) ). Але так важливо, щоб у дитини була можливість піти на ризик, насмілитися зробити щось хороше, навіть якщо це не дуже зручно й комфортно. Побачити радість іншого і зрадіти від цього самому. І яким би інстинктивно тяжким то не було для мами – дитину таки варто відпустити йти цим шляхом. Хоч він і… так, вузький.

І це – така школа не лише для дитини, а й для мами. Такий несподіваний – часом – досвід. А скільки всього нас чекає попереду, ех!

IMG_9271

Світанкові роздуми

У вас буває таке, що ви прокинетеся рано-вранці, коли всі нормальні люди ще сплять – а заснути не можете, бо така краса і свіжість нового дня за вікном?

DSCF5641

В мене таке буває регулярно: п’ята ранку – це моє “місце сили”, коли я можу все! Хоча потім доводиться розплачуватися – ледве дотягуючи день до кінця. От і сьогодні, коли мене розбудив спершу Сашко, потім Яся (якій теж дуже сподобався цей ранок, так що вона не хотіла засинати знов), я спершу розсердилася, але потім отямилась й попливла у ранкову радість.
Вранці думки йдуть так чарівно одна по одній, і майже кожна перетворюється на молитву вдячності. Тиша така глибока, що я, здається, вчуваю ангельські співи… до яких гармонійно вплітається кукурікання півня, торохтіння ранкового потяга та вітальний гавкіт сусідського собаки.
Дивлюся на дітей, що сплять, і мене захоплює таке знайоме всім мамам замилування: ці пухкі ручки, ці тонкі профілі, ці круглі щічки – все настільки довершене й ніжне, все віє таким солодким безтурботним дитинством. Я безкінечно вдячна Богові за те, що маю можливість бути з ними щодня, розлучаючись тільки на короткі години “мама-тайму” раз на тиждень. Дивитися й милуватися. Ці дитячі роки йдуть так швидко – он Сашкові вже чотири, і чим далі, тим менше він потребує нас із татом. Тож поки можна, я хочу встигнути. Побути з ними, почитати книжки, погуляти, вивчити грамоту і навіть основи природничих наук. Разом читати Слово Боже. Рахувати все підряд (як чистий гуманітарій, здивовано помічаю, що більше за все ми з Сашком “займаємося” математикою, бо рахуємо майже все, що бачимо). Разом робити домашні справи (ви би бачили, як вправно Сашко ріже овочі на салат!).
За час свого материнства я декілька разів намагалася повернутися до роботи – маю на увазі, до якоїсь такої, що займала би більше ніж дві години на добу. Але кожного разу через певний час розуміла, що поки не варто. Треба вміти відмовлятися, навіть від тих ідей, що видаються такими гарними. Усвідомити, зрештою, що у добі 24 години, а зовсім не спати – не можна. Що головне моє заняття зараз – це діти. А робота – таки не вовк, і до лісу не втече ;) І я така вдячна, що маю цей вибір! Що нам є де жити і є що їсти. Що мій чоловік не на війні. Що всі ми здорові. Я не можу засуджувати тих, хто віддає дітей до садочків або бабусям – зрештою, я сама виросла у бабусі з дідусем, і мої спогади про те – найсвітліші. Але я так безмежно рада, що не мушу того робити. Що скоро діти прокинуться, і наш дім наповниться звичним гамором, сміхом, криками і нескінченними розмовами про все на світі. І розпочнеться ще один насичений день, в кінці якого я знесилено засинатиму зі словами вдячності :)