Tag Archives: мандрівка

Клаптики серпня. Омріяна Полтавщина

На відміну від попереднього місяця, серпень промайнув якось непомітно. Один із тих місяців, коли ти переглядаєш фотографії й силкуєшся згадати — а що ж там було?! Що ми робили цими спекотними днями? Втім, мені так і не вдалось пригадати багато. Це був місяць якоїсь внутрішньої роботи, нових осмислень, зміни особистого ритму із друго-триместрового на третьо-триместровий (прощавай, активність! привіт, постійна втома і десятки маленьких пауз на день!). Багато думалося про дітей — і про своїх, і про дітей загалом, про стосунки дитина-дорослий і те, що в них відкривається. Надумане навіть здається мені достатньо вагомим, щоб написати про нього окремо, тож наступним постом, напевно, напишу.

Що точно було у серпні — то це день народження Ясі. Три роки! Всі батьки кажуть про те, що час летить дуже швидко, і я, звісно, не виняток. Але Яся так подорослішала протягом останніх місяців, що я, навпаки, часом забуваю про те, що вона ще маленька. І вже майже не дивуюсь її розмовам, розумуванням, охайності та схильності про все мати власну думку :) Хоча збоку це, мабуть, виглядає досить кумедно, бо вона дуже мініатюрна і здається молодшою за свій вік, та й звуки вимовляє ще не чисто, а геть по-дитячому, так що розуміють лише рідні та друзі.
IMG_3264

IMG_3279
Мене безперестанку дивує її відмінність від нас усіх. Її особистість, яка вже дуже яскраво проглядає через дитячу милість. Вона цілеспрямована і поступлива водночас; звикла до другого місця і найчастіше радісно приймає всі Сашкові пропозиції погратися. (Так-так, пірати, ніндзя, монстри — все це про неї. А я б нас вас подивилася із таким старшим братом!) Крім того, чимало грається сама — варить їсти на іграшковій кухні, сервірує стіл і пригощає нас та іграшок; вкладає спати ведмедиків і собачок; вдягає костюм лікаря і лікує всіх підряд. Любить допомагати по господарству — накривати на стіл, вішати і закріпляти випрану білизну, складати піжамку і просто подати-принести-покласти те, що я прошу. (Недавно прочитала в однієї з улюблених блогерок про те, що діти люблять допомагати через те, що отримують похвалу; так от, я не згодна! Я майже не хвалю — просто щиро дякую, а їй подобається сама дія. Допомагати. Бути як доросла. І чогось я думаю, що в більшості дітей саме так, що це бажання допомагати є чимось вродженим і прекрасним). Ще вона, звісно, багато малює (улюблені техніки зараз — акварель і малювання…клеєм… пляшечки ПВА вистачає на день) і слухає-дивиться книжечки. Словом, нічого незвичайного, але мене все дивує й зачудовує :) Бо все, що вона робить, сповнене такої, знаєте, тихої жіночої грації. Навіть гра в монстрів і акробатичні трюки на спорткомплексі. Як же це чудово, яка я вдячна Богові за те, що довірив нам цю ніжну дівочу душу. Вірю, що з її життя виросте щось надзвичайно ясне і прекрасне, на радість людям і на славу Богові.

Друга яскрава подія була наприкінці серпня — наша давно планована й омріювана мандрівка на Полтавщину, на батьківщину мого чоловіка. Ми зважились на це саме зараз, бо зрозуміли, що наступного літа вже не помістимося в машину — з трьома дітьми та дідусем, — а нової машини на горизонті поки не видно… Словом, ми зібралися й поїхали. Чесно скажу, мені було лячно їхати до геть незнайомих людей (більшість із них навіть мого чоловіка побачили вперше, хоча дуже запрошували), але бажання помилуватись краєвидами та познайомитися з родичами перемогло. І добре, бо ця поїздка принесла дуже багато радості та натхнення!
IMG_3418
Небо, поле, кукурудза. Не можу намилуватися.

IMG_3638
А діти були в захваті від побачених при дорозі кіз, корів та гусей. Ну, ви розумієте, що вони їх уявляли лише по казках “Коза-дереза” та “Гуси-лебеді” :)

IMG_3643
Плесо. Так би й побігла купатися!

IMG_3885
Церква села Біляки — ніби вона просто виросла серед цих трав, дерев і неба.

IMG_3662
В’їзд до села Малинівка (колишня Яновщина), де виріс мій свекор. Зараз там уже мало хто живе, на жаль; немає ні школи, ні лікарні; рідна хатина розвалена, а подвір’я заросло чагарниками… Але можна ходити й уявляти, як гарно там було колись.
IMG_3669
Ех. Як хочеться, щоб ці напівмертві села колись ожили. Щоб держава оцінила, нарешті, працю селян і стала з розумом використовувати наші багатющі аграрні ресурси…

IMG_3699
На виїзді з села, попід березами, дідусь посіяв маки. Буде так гарно, — казав він, — що тут, у Малинівці будуть цвісти Іванові маки.

IMG_3727
А десь тут був хутір Тупичине, з якого насправді походять роди Сьомаків і Худяків. Він був розселений (а Сьомаки й Худяки — розкуркулені) після революції 1917 року. Прадіди були дуже працьовитими, й за проміжок від того року, “як вийшла воля”, до кривавого 1917-го встигли нажити багато добра. І хочеться вірити, що ця любов до роботи й оптимізм передалися далі, нам і нашим дітям. Принаймні, всі родичі, у яких ми гостювали, вражали саме своєю працьовитістю — великі господарства, худоба, городи й квіти-квіти-квіти! — та щедрістю: ніхто не відпускав нас із порожніми руками! І здається мені, що ці дві риси мусять бути якось між собою пов’язані.
А ще — що вся ця надзвичайна щедрість, працьовитість, доброта і мир якимось чином вписані у Полтавські краєвиди. У ці поля, ці долини, ці пагорби, це безкрає небо…
IMG_3754

Зустрічі з усіма родичами лишили по собі дуже теплі відчуття. Але одна родина вразила мене особливо. Доброта і лагідність тут просто затоплювали нас і все навколо. У величезній господі, здається, всі дружать між собою — курки з котами, собака з качками. Пес не гавкає, повіривши в те, що ми — свої, і навіть великий бик дивиться лагідно і має ім’я Лютик. Господар — кремезний і дуже добрий, і до щему нагадує цим мого свекра і нашого Сашка. А господиня — тиха і така світла. Вона працює з ранку до ночі, готує смачнющу їжу (я з такою радістю повчилася в неї!) і пише вірші. Вона пережила велике горе, та й зараз хворіє, але ні на що не нарікає, і просто тихо світиться. Здається, я знаю її секрет…
IMG_3822
Чесно — я вже скучаю за нею. Але яке щастя — мати таких родичів. Мати приклад. Просто знати, що такі люди є.
IMG_3863
Чоловік клацнув нас із нею, але фото нічого не передає, ну ви розумієте…

Діти цілими днями бавилися з кошенятами та песиком, годували курей і качок, але задокументувати майже нічого не вдалося… Все було дуже диким, голосним і радісним, а я існувала в суто споглядальному режимі та майже не контактувала з фотоапаратом.
IMG_3780

IMG_3840
Сашко з песиком, Яся з малеееньким кухликом парного молока.
IMG_3819
І галушки були такі смачні! А я тепер умію їх готувати :)

IMG_3763
Отакі сумбурні враження про наш серпень, щедрий і багатий. Випито останні краплини літа, і накопичено багато сил на осінь, на працю, на без-подієве просто-життя. Теплої, сердечно теплої осені нам усім!

Зберегти

Клаптики липня

Цей липень видався довгим і дуже насиченим. Діти якось раптово подорослішали, я остаточно звільнилася з університету і стала досить інтенсивно займатись перекладом, ми відсвяткували Сашковий день народження, остаточно впевнились, що чекаємо хлопчика (!) і з ним усе гаразд, з’їздили на відпочинок до Трускавця, стали активно облаштовувати квартиру… Словом, добре роблять Надійка і Оксана, що документують кожен свій тиждень! В кінці місяця важкувато все згадати, та й якось незручно писати довжелезний пост:)
IMG_2675

IMG_2619
– це просто один із не надто спекотних ранків, коли можна було вдягти кофтину й гумачки… Яся дуже полюбляє калюжі. Просто дуже.

Напевно, емоційно головною подією для мене був Сашковий день народження, бо з таким розмахом ми святкували його вперше. Дуже хотілося зробити все якнайкраще. Напередодні вечором, коли Сашко заснув, стала прикрашати кімнату – повісила гірлянду, обклеїла картонну цифру гофропапером, зробила фото-стенд із Сашковими знимками за всі шість років, отримала замовлені літаючі кульки… Сашка на ранок, правда, нічого не вразило, крім подарунка — лего-літака :) Але мені було красиво:))) А кульками можна було ще два дні гратися в повітряний баскетбол.
IMG_2962
Побажанням іменинника було запросити на день народження УСІХ його друзів. ВСІХ зібрати не вдалося, але МАЙЖЕ всі змогли поміститися лише у дворі нашого будинку :) Провели, вперше в моєму житті, квест-пошук викрадених звірят (із тортом в нагороду), і накрили солодкий стіл в альтанці. Начебто всім сподобалося. Сашкові – то точно!
IMG_2881
Одним із завдань квесту було визначити зайву квітку із чотирьох: соняшник, троянда, ромашка, лілія. Ваші варіанти?;)
IMG_2870
Моя кума Катруся взяла на себе купу організаційних питань і дуже допомогла! А карту нашого двору малювала Танюша – я би так точно не змогла. Загалом, у цей день так сильно відчувалася підтримка подруг… Того самого “села, яке потрібне для того, щоб виростити дитину”. Дякую вам, дорогі дівчата!
IMG_2944
Майже всі за столом, і Сашенька – дякую їй за допомогу! – роздає всім бажаючим сік.
IMG_2923
Сашко. Побачив торт.
IMG_2932
Звісно, ніндзі були хітом. Розрізали їх на шматочки і радісно з’їли!

Сашко, дійсно, дуже виріс, і це виявляється не лише в тому, що він навчився їздити на двохколісному велосипеді (не смійтесь – я не вмію досі) і почав гуляти сам у дворі нашого будинку. (Двір закритий, є камери і охорона, всі всіх знають, та мені страшнувато все одно… Але в мене ніяк не виходить гуляти стільки, скільки хочеться йому – і тому він піднявся на ще одну сходинку самостійності.) Він стає добрим і справедливим, відповідальним і дбайливим (так як він може втішити Ясю – не може втішити ніхто!). Він ставить дуже глибокі запитання та дивує своїми відповідями. Йому цікаво читати Біблію і більше дізнаватися про Бога, і я молюся і вірю, що одного дня Сашко зустрінеться з Ним і повірить по-справжньому. Звісно, в його характері вистачає складних моментів, переважно успадкованих від мене, та він уже починає з ними боротися… Він, взагалі, такий борець – сильний, хоробрий, витривалий. Цілеспрямований і впертий. А ще, звісно, дуже голосний і балакучий. Коли його немає вдома, там раптом стає ТАК тихо!.. І потайки я радію, що цьогоріч він іще не піде до школи, а проведе вдома ще цілий рік. Із вересня я планую почати займатися з ним більш цілеспрямовано, щоб як слід підготуватися до школи – подивимося, що з цього вийде.
*
А в другій половині літа у нас була відпустка!
IMG_3085
Як і торік, ми їздили до Трускавця на запрошення моєї сестри. І там уже так відпочивали, так відпочивали, що аж втомилися від відпочинку – принаймні, мені вже хотілося скоріше повернутись до кухні та хатніх справ. Сама не вірю, що пишу це, але чесне слово! Хоча так добре було – просто бути разом, ні про що особливо не дбати, гуляти туристичними вуличками поміж майже-іграшкових будинків…
IMG_3095

IMG_3105

IMG_3075

Діти гралися з новими подарунками від Тьоті Юлі, а я розбирала свої, охала й дякувала… Я знаю мало людей, таких щедрих, як моя сестра. Дуже хочу стати схожою на неї в цьому.
IMG_3064

IMG_3143

Жили ми в невеличкому готелі “Маріот”, де нас, здається, пам’ятали ще з минулого року. Дуже там затишно, привітно і смачно – щиро раджу! (на жаль, не реклама:) ) Від постійного проживання поруч із чужими людьми Сашко під кінець відпустки, здається, навіть навчився говорити тихіше. А Яся – безстрашно бігати сходами, ох. Ще із її нових умінь – вона освоїла поводження з клеєм і техніку аплікації (результати, звісно, були подаровані тьоті Юлі та вирушили з нею до Бельгії).
IMG_3140

Великою радістю цієї мандрівки була для мене зустріч із Юлею. Це величезне щастя – мати сестру. І таку сестру! Таку безпричинно турботливу, щедру, уважну й делікатну. Таку працьовиту, цілеспрямовану і чудову маму для своїх дітей. Як добре мати такий приклад, і як шкода, що цей любий мені приклад живе так далеко… Знаю, що я повинна не нарікати на це, а радіти й дякувати, що ми маємо такі теплі стосунки. Що ми дуже різні, але все-таки дружимо. І обидві не любимо фотографуватися, але просто мусили зробити перед від’їздом хоч одну спільну фотку :)
IMG_3178
Такі ось клаптики липня. Сюди вмістилося далеко не все, але скільки ж можна писати :) Надворі вже серпень зі своїми пригодами, святами, трудами, останніми спалахами літа і цим дивовижним майже-осіннім світлом. Побігли жити далі!

Зберегти

Наша цьогорічна відпустка: Збараж і Трускавець

Тиждень тому ми повернулися з невеликої мандрівки-відпустки. Щодня я збиралася про неї написати, але вир щоденних справ і якихось нових думок відносив мене все далі й далі від білого файлика… Тож сьогодні я вирішила сісти й розповісти хоч щось :)
IMG_20150512_192722
Почалося все — як у нас часто буває — із дива. Моя сестричка, що живе у Бельгії, вирішила провести відпустку в Трускавці — й запросила нас також! Знаючи, що цього року в нас не буде іншої можливості відпочити, вони з чоловіком повністю взяли на себе витрати. Я допомагала обирати та бронювати готель, готувалася до поїздки, але до кінця так і не могла повірити, що все це відбувається насправді. Чогось я вперто продовжую не вірити в дива — цілком нелогічно з огляду на те, як часто вони в нашому житті трапляються!:)

Спершу це були два дні у Збаражі, в гостях у Надійки та Ігоря (а також, звісно, Богдани — думаю, наш Сашко напевно переконаний, що він гостював саме у неї :) Отут Надійка їх показувала :) ).
Ми гуляли у парку поблизу Замка, і навіть потрапили всередину. Сашко був у захваті від старовинної зброї та обладунків!
IMG_0593  **IMG_0598
Чесно скажу, що це були непрості дні через хворобу наших дітей та її наслідки для тих, хто нас гостинно прийняв… Це принесло нам чимало хвилювань, але й важливий урок: навіть за найменшої епідеміологічної небезпеки зустрічатися з іншими дітьми — таки НЕ варто.

Отже, хворі, але щасливі, ми вирушили до Трускавця.
*IMG_0652
Ми опинилися там вперше, і він нас таки підкорив. Особливо мене — бо я всюди бігала з фотоапаратом і полювала на кожен гарний будиночок! Шкода, що я поки не вмію передавати у знімках того, що бачу. Але ці дерев’яні будинки з химерними дашками!
*IMG_0695
*IMG_0697
Ці круті вулички! (завдяки їм я таки трохи прийшла у форму:) ) Ця атмосфера відпочинку та спокою, ці щоденні прогулянки по воду і десятки людей з поїльниками, ці прегарні спокійні жінки та жваві діти! :) А привітні місцеві жителі! А персонал готелю “Маріот”, де ми жили, і який змінив усі мої уявлення про український сервіс! Втім, готель заслуговує на детальнішу розповідь. Але якщо коротко — він ідеальний :) Персонал надзвичайно уважний та привітний, їжа дуже смачна (мало не щодня мені хотілося йти до повара й вимагати в нього рецепт), всюди по-справжньому чисто та охайно. Словом, щиро всім раджу.

І, звісно, я була дуже рада провести цей час із сестрою. Так само раділи й діти, які за час відпочинку вже повністю її визнали й прониклися довірою (цьому, звісно, сприяли численні подарунки та гостинці!)
*IMG_0829 З цього відпочинку в нас із нею нема жодної спільної фотографії, але не в тому суть… Я можу розповідати про неї довго, але є речі, які не слід виносити у віртуальний простір. Скажу просто, що це таке велике щастя — рідна сестра. Із таким золотим серцем і дбайливими руками. Втілення діяльної любові, допомоги й турботи. От буквально: коли я чую “діяльна любов”, то бачу внутрішнім поглядом саме її та ще одну чудову дівчину, яка стала феєю-хрещеною для нашої Ясі.

Останній наш вечір у Трускавці був якимсь неймовірно прекрасним. Стало вже досить тепло й сонячно, ми гуляли містом і зайшли до “Львівської майстерні шоколаду”. Я чомусь побувала там вперше, і була, звісно, вражена дизайном. Ми милувалися, наче в музеї, а тоді замовили кому десерт, кому каву, а кому – дві цукерки у невеликій мисочці :)
*IMG_0866
Смакота! Але, якщо чесно, я навіть не знаю, чим я насолоджувалась більше – вишуканим десертом “із чоколятою” чи мереживною скатертиною на столі. Треба вже навчитися самій їх плести, як от золоторука Юля!
У той самий вечір я попросила чоловіка клацнути мене з дітьми на фоні чергового дерев’яного будинку – на знак того, що я дійсно там була! І все це було насправді.
*IMG_0877
Як і кожна моя мандрівка, ця мені вже здається яскравим сном або цікавим фільмом, але сил і натхнення я вже маю значно більше. Слава Богу! І вам бажаю чудового відпочинку цього літа – в дорозі чи вдома!