Tag Archives: книжки

Памяти м. Ульяны Шмеман: книга, изменившая жизнь

Рассказывая о другом, человек всегда в какой-то степени говорит о себе – по крайней мере, так нас учили в университете. И мне хочется рассказать о матушке Ульяне Шмеман именно так, из перспективы “встречи”.

Удивительно, как сильно может повлиять на твою жизнь тоненькая книжка! Когда мы еще только “встречались” с будущим о. Святославом, он подарил мне скромную, в мягкой зеленой обложке книгу “Моя жизнь с отцом Александром”. Тогда я была совсем еще юна и новоначальна, и в связи с планами на будущее моего любимого меня очень беспокоил вопрос о том, как это – быть матушкой. Я жадно читала все, что попадалось под руку – от замечательных воспоминаний м. Натальи Соколовой до коротких статей и форума матушки.ру :) Тексты были разными, но сходились в одном: жизнь жены священника – это подвиг, и подвиг тяжкий. И тут эта книга! Ни слова о подвиге, страданиях, терпении скорбей. Только радость и благодарность, только любовь. И все трудности и скорби проявляют ее и ведут к ней.

“Через несколько месяцев после рождения Ани я поняла, что снова беременна. Но в нашей парижской квартирке не было места для второго ребенка! И мы переехали в деревню под Парижем, l’Etang la Ville, где сняли «избу» – деревянную хибарку с удобствами на улице, одним краном с холодной водой, примитивной печкой, топившейся дровами и постоянно дымившей. Лето было прекрасным, осень – красочной, но зимы были трудными. Мы мерзли, голодали и – ждали второго ребенка.
(…) Оглядываясь назад на эти годы жизни с маленькими детьми, без отопления и горячей воды, без денег с 15 числа каждого месяца и до его конца, я вижу, как мы были бесконечно счастливы. (…) Св.-Сергиевский институт просто нищенствовал, особенно во время войны, когда Александру приходилось сидеть на занятиях с забинтованными пальцами, так как он их отморозил и испытывал сильную боль. В институте почти не топили, в классах было очень холодно. Как я уже писала, несмотря на это, мы были вполне беспечны! Денег никаких не было, и такой подход к жизни казался вполне естественным. Жизнь состояла из череды малых чудес: неожиданный подарок, посылка из Америки… И я, и Александр на всю жизнь сохранили это чувство. Я действительно могу порекомендовать такой подход к жизни: он не только соответствует Евангелию, но и очень удобен!

А вот как об периоде вспоминал о. Александр в “Дневниках”:
“…Перечитал написанное и остановился на словах “L’Etang la Ville”. Мы прожили там почти шесть лет! С 1945 по 1951. Оттуда я ездил посвящаться, а потом – служить в Clamart. Оттуда также поехал – в октябре 1945 – на свою первую лекцию в Институте. Оттуда Льяна ездила в Clamart к родителям рожать Сережу и Машу. Мы были тогда невероятно бедны (иногда, накормив детей, сами не ужинали), но какие же это были счастливые годы! Жили прямо на опушке леса, в продувной избе. Часто гуляли по лесу – помню почему-то одну такую весеннюю прогулку, яркость березовых стволов, ландыши, и почему-то это осталось в памяти связанным со словами “Христос – новая Пасха”…”

Schmemann-1

Какую огромную и безусловную веру надо было иметь для такой радости! И вся эта книга есть явление этой веры – не слова о ней, а она сама. И вот за это потрясающее переживание свидетельства, присутствия, реальности веры и жизни с Богом я бесконечно благодарна м. Ульяне. (Здесь я хотела написать что-то умное о мужском и женском богословии, но, заглянув в “Дневники”, увидела, что о. Александр меня опередил :) :
“Женщина – жизнь, а не – о жизни . Потому ее миссия – вернуть человека от формы к содержанию жизни. Ее категории те, которым априори нет места в структуральных, “мужских” редукциях: красота, глубина, вера, интуиция. Всему этому нет и, что еще важнее, не может быть места в “марксизмах”, “фрейдизмах” и “социологиях”.
И правда, в этой небольшой книге нет поучений и проповедей, это – просто рассказ о череде событий: рождение, эмиграция, жизнь в Париже, рождение детей, переезд в Штаты, служение, преподавание, семейный отдых, болезнь и смерть… Но каждый эпизод полон жизни, любви, света и воздуха, легкости и свободы – настоящее явление жизни с Богом.

И потрясение от прочитанного, действительно, изменило мою жизнь. То есть я, конечно, уже знала слова Апостола “Всегда радуйтесь”, но только прочитав эту книгу, впервые увидела и почувствовала, как это может быть (позже были другие книги и люди, встречи и впечатления, являвшие эту радость… слава Богу!). Мне как-то открылась бесконечная ценность жизни, просто жизни, а не слов о ней; любви и уважения в браке; радости и благодарности о детях; я стала думать об этом и молиться, и образ м. Ульяны стал для меня неким образцом, к которому хочется стремиться. И еще одним образцом, конечно, стала святая праведная Иулиания Лазаревская, о которой я узнала о ней именно из этой книги, потому что м. Ульяна была ее пра-пра-правнучкой, названной в ее честь. Жизнь праведной Иулиании, как и жизнь м. Ульяны, была примером твердой веры и огромной внутренней свободы – чего стоит один эпизод с едой: святая, живя в подчинении у свекрови, жаловалась на непомерный аппетит и просила большие порции еды, а позже тайком раздавала их бедным. Та же свобода и легкость на грани юродства слышится в словах м. Ульяны, когда она пишет, например, о своей болезни:
“…Я много лет работала в школе, и, в конце концов, стала руководителем большой частной школы. Как я уже писала, за четыре года в этой должности я перенесла две операции на головном мозге, и жизнь нам предстала в иной перспективе – один из нас умрет! Но Александр сказал мне: «Не беспокойся, ты поправишься. Столько людей за тебя молятся, они не хотят, чтобы я стал епископом». В больнице Александр не отходил от моей постели. Мы постоянно играли в карты, обыкновенно в «дурака», игру, в которой я всегда выигрывала. И я поправилась.” Вот эта невероятная легкость, с которой написан текст, этот юмор и эклектичность стиля – не безрассудство и не бравада; это легкость человека, отдавшего себя Богу и живущего в Его свете и радости, где, действительно, всякое иго и бремя теряет свою тяжесть. Она пережила о. Александра на много лет, и можно только представить, как тянулись для нее эти годы в ожидании встречи, но свою книгу она заканчивает словами благодарности:“…Эти воспоминания – мой способ благодарения за то счастье, что я разделила с Александром, и я повторяю вместе в ним: «Господи, хорошо нам здесь быть!»”

Хочется процитировать еще что-то вдохновляющее, но тогда, чувствую, придется перепечатывать все подряд :) Я хотела бы подарить эту книгу каждому из вас, чтобы и вы могли почувствовать эту атмосферу легкости и света – будто ты просто беседуешь с м. Ульяной на терассе за чашечкой кофе в солнечный день, слушаешь и радуешься.

Вчера, накануне годовщины венчания с о. Александром, она отошла ко Господу, ушла к Богу, Которого так любила – и, верю, что и к своему супругу, без которого она прожила тридцать с лишним лет. Она писала о его смерти как о торжестве жизни, и хочется верить, что и ее главная Встреча была такой.
shmeman

Дерево те, над водою посаджене

Я натрапила на ці слова з Біблії завдяки книжці Елізабет Джордж (про яку хочеться розповісти уже давно, але все ніяк).
Благословенний той муж, що покладається на Господа, що Господь то надія його!
І він буде, як дерево те, над водою посаджене,
що над потоком пускає коріння своє,
і не боїться, як прийде спекота, –
і його листя зелене,
і в році посухи не буде журитись,
і не перестане приносити плоду! (Єр. 17:78)

До того я знала цей образ дерева лише із першого псалма, і він завжди зачаровував своєю красою, силою, впевненістю:
…Дерево, над водним потоком посаджене,
що родить свій плід своєчасно
і що листя не в’яне його,
і все, що він чинить, щаститься йому. (Пс. 1:3)

Про кого тут мова? Здається, про людину, що хоче бути з Богом, і бути дуже конкретним чином:
…в Законі Господнім його насолода, і про Закон Його вдень та вночі він роздумує. (Пс. 1:2)

Пані Е.Дж. роздумує над цими місцями у розділі про час особистої молитви — ті хвилини щодня, які ми проводимо наодинці з Богом.
Так, здається, що у західно-християнському світі є добре сформована традиція цього devotional time; є різні технології, що полегшують його і прикрашають — як, наприклад, цей чудовий молитовний щоденник у православної авторки блогу orthodoxmom.com. Дуже надихає! Але ж суть не у красивих записничках.
Суть у тім, що ми обираємо віддати цей час — ці дорогоцінні хвилини нашого дня, коли, можливо, ми нарешті лишилися на самоті і от тепер-то все зробимо!… — на читання Святого Письма і молитву.
Так, це найголовніші стосунки нашого життя.
Але ох, як це важко!..
Принаймні, мені важко. Одразу хочеться переробити все незроблене за останній тиждень, а молитва — ну що молитва, всі ми знаємо, скільки разів на день пересічна мама звертається до Нього! Скільки коротких сердечних криків супроводжують наше приготування їжі, вдягання на прогулянку, власне прогулянку із високими гойдалками, на яких обов’язково треба стояти і сильно гойдатися, і навчання, і всі дрібні сварки, і недуги, і поїздки громадським транспортом, і вечори — ох, ці вечори, коли сил немає вже ні на що, а попереду ще Велика Битва Вкладання Спати! Мама не може не молитися; інакше їй не зберегти здорового глузду і мирного серця. То, може, цього й досить?..
Комусь, можливо, й досить. Але моя практика показує, що день, який почався із п’ятнадцяти хвилин читання й молитви та день, який почався якось інакше — це зовсім, зовсім різні дні. А якщо не вдалось піднятися раніше й лишитись на самоті, то ті самі хвилини за ранковим чаєм, навіть у присутності родини, змінюють дуже багато. Замість інстаграму, так :)
Тому що Божі обіцянки — на відміну від усього іншого — незмінні.
IMG_20150720_113808
Перший псалом я звикла чути як частину першої кафісми, на початку всенощного бдіння, коли тільки-тільки проспівали 103 псалом, і вечірнє світло заглядає у вікна храму, і свіжий спокійний голос із кліросу читає:
И будет яко древо насажденное при исходищих вод,
еже плод свой даст во время свое,
и лист его не отпадет,
и вся, елика аще творит, успеет.

Як же хочеться “успеть” — водночас встигнути та досягти успіху — в усьому, що я робитиму сьогодні. Як хочеться принести свій плід у свій час — не поспішати і не зневірятися, і не намагатися вродити замість яблука, скажімо, хурму… Як хочеться у кожній ситуації розрізняти головне і другорядне, не поспішати з висновками і покараннями, любити, не шкодуючи серця — сьогодні, зараз, щогодини. Тримати Боже Слово у пам’яті, у серці, щоб воно було головним маяком у моєму локальному життєвому морі.
Можливо, саме сьогодні це вдасться.

Книга Марі Кондо про чарівне прибирання, що змінює життя:)

Книгу японської авторки Marie Kondo “The life-changing magic of tidying up” я прочитала зо два місяці тому, і одразу ж поривалася про неї написати, але вирішила трохи зачекати, поки я втілю те, що так мене захопило, у життя нашого дому. І скажу чесно – я зрозуміла, чому ця книжка стала мегабестселлером! Поєднання максимальної простоти та високої ефективності таки справді має чарівну дію :)
Основні ідеї книжки надзвичайно прості:
– викинути все зайве
– охайно скласти те, що залишилося
– ставитися до речей з повагою

Звучить якось аж занадто просто, правда? Так, ніби все це ми вже десь читали, і нашого життя це не змінило (принаймні, мого :) ). Але підхід Марі Кондо відрізняється деталями, які, зрештою, й змінюють усе – і про них я хочу написати.
konmari2(c) pinterest

Пункт 1: Позбутися всього зайвого. Тут є найбільша – для мене – відмінність авторки від решти порадників з організації: зайвим вона вважає все, що не викликає яскравої радості, або “спалаху радості” (“spark joy”). Бо якщо навколо нас будуть лише ті речі, які ми дійсно любимо – нічого випадкового, забутого, внутрішньо чужого – то жити дійсно стане значно радісніше. А все решту, те, що спалаху радості не викликає – нецікаве, набридле, відкладене на “потім колись” – слід викинути або віддати. Кожну річ – пише Марі Кондо – треба взяти до рук, відчути її та збагнути, чи викликає вона у вас радість. А тоді або залишити її, або одразу ж відкласти, щоб віддати. І коли я почала це робити, то в моїй голові щось стало змінюватися кардинально. Я раптом побачила, скільки навколо мене зайвого – і наскільки вільнішим і прекраснішим стане життя, коли цього позбутися! Чоловік хитав головою, але зупинити мене не міг. Я перебирала-перебирала-перебирала… доки не лишилося тільки най-найулюбленіше. І наскільки легше стало дихати, скажу я вам!
Марі Кондо радить дотримуватися такого порядку перебираня: спершу одяг, потім книги, тоді “різне”, а насамкінець – те, що має емоційну цінність (пов’язане зі спогадами абощо…) І обов’язково сортувати не за місцем розташування, а за категорією, бо лише так можна напевно дізнатися, скільки чого у вас є :) Тобто діставати усі футболки, або всі сумки, або всі книжки за один прийом, незалежно від того, в якій кімнаті вони лежать:)
Ще одна важлива деталь: наводити лад треба якомога швидше. Ваша мета – побачити результат своєї праці, а не просто викидати певну кількість речей на день (так, звучить як цілковите анти-флайледі! але це працює:) ) А цей результат – охайні шафи, вільні полиці, загальне зменшення візуального шуму – надихає просто надзвичайно! Моїм відчуттям було: “Отак і має бути. Чому ж я не зробила цього раніше?!”

Пункт 2. Знайти для кожної речі своє місце та форму зберігання. Марі Кондо стверджує, що коли позбутися усього зайвого, то залишене завжди ідеально вписується у наявний простір :) І дуже важливо знайти для кожного предмету його власне місце та завжди його туди повертати. Це принципово знизить візуальний шум, який – не знаю, як вас – мене дратує неймовірно і забирає сили. (Чесно кажучи, єдине приміщення, яке я ще не впорядкувала за методом Марі Кондо – це наша велика кухня, і ось там я почуваюся найгірше: безлад розпорошує і пригнічує). Натомість порядок навколо вивільняє сили й бажання щось робити – і наслідком цього природно стає та сама переміна життя, обіцяна в заголовку :)

Пункт 3. Ставитися до речей з повагою. Мені важко повністю погодитися з авторкою, яка геть зовсім одушевляє предмети і пропонує, приміром, вітатися з будинком та дякувати речам, які вже відслужили свій термін. Але сам принцип поваги до речей дуже мені відгукується, й дітей я теж намагаюся цьому вчити: бачити за предметом працю й час тих людей, що його робили. Навіть якщо це безіменні китайські трудівники (які, бува, працюють недостатньо якісно – зате дешевизна іграшки дає нам можливість її купити). Повага до речей допомагає й позбуватися їх: краще віддати свою річ, аніж залишати у себе, не користуючись нею! Тоді в неї з’явиться шанс знайти свого господаря та приносити йому радість і користь – замість того, щоби припадати пилюкою у вас на полиці.

На ютьюбі є декілька відео з авторкою: тут вона геніально граціозним жестом складає фуболки та шкарпетки, тут впорядковує шухлядку з нижньою білизною, а тут узагалі проводить відкриту 40-хвилинну презентацію своєї книжки, якої може бути цілком достатньо для ознайомлення із системою ;) Ще у неї є свій сайт – теж світлий і вишукано мінімалістичний :) За Марі Кондо цікаво спостерігати; здається, що вона із тих людей, що однією своєю появою гармонізують простір, до якого потрапляють. Схоже, що в неї справді талант до наведення ладу – і цей талант надихає. Сподіваюсь, вам також сподобається:)

Де живуть не-піратські книжки

Відколи я попрощалася з піратською Windows і перейшла на безкоштовну Ubuntu, то стала активніше цікавитися легальними електронними книжками. Раніше я теж час від часу їх купляла, але піратська ОС вкупі з фотошопом лежали у моїй свідомості непідйомним тягарем і всіляко натякали, що краще завантажити щось із торентиків… А тепер, навпаки, хочеться бути максимально чесним і по можливості – все ж таки купувати.
Але якщо українські книжки можна недорого придбати на bookland.com (чудовий зручний сайт, що надає уривки для ознайомлення незгірш від Амазону), то англомовні на тому ж Амазоні коштують не менш десяти доларів за штуку, що з нинішнім курсом валют видається таки забагато… Тож я дуже зраділа, знайшовши англомовну бібліотеку Scribd.com, що працює за принципом абонементу: платимо $8.99 на місяць і читаємо, скільки влізе! Звісно ж, у них є й додатки для IOs та Android, щоб читати в дорозі, вночі та на дитячому майданчику (сусіди підтвердять, що без телефону мене там не бачили). Особливо радує те, що в перший місяць можна читати безкоштовно, а якщо перейти за реферальним посиланням (ось воно – ще раз), то й не один місяць, а два! А якщо раптом не сподобається, то скасувати передплату можна в будь-який час. Словом, щиро раджу: вибір там великий, а умови – дуже приємні. Я, наразі, взялася за Artist’s Way Джулії Кемерон, а на черзі маю ще купу всього, що давно хотіла прочитати. І, може, ви теж щось порадите?;)
ebook reading
(c) Pinterest

Смачнющий пісний торт… і зимові книжки :)

Оскільки наша Церква святкує Різдво за старим стилем (згідно з юліанським календарем), свято Нового Року завжди припадає на піст. І щороку ми намагаємося вигадати щось смачненьке до святкового столу – яке водночас було би пісним. Цього року Сашко замовив торт, я намудрувала щось, поєднавши два рецепти, і вийшло настільки смачно, що цим просто неможливо не поділитися!

IMG_9701

Тісто складається з двох частин:
Рідка:
1 стакан теплої води
50 г олії
2-3- ст.л. лимонного соку

Суха:
1,5 стакани борошна
2-3 ст.л. какао
цукор за смаком (у мене – близько півстакана)
1 ч.л. соди
1 пакетик ванільного цукру

Обережно змішуємо суху та вологу частини, додаючи рідке до сухого. Викладаємо у форму та випікаємо у попередньо нагрітій до 180оС духовці. Такої кількості тіста мені вистачило на один корж діаметром 26 см, потім довелося замісити ще одну порцію та спекти другий корж. Але думаю, що можна одразу зробити подвійну порцію, спекти товстий корж і обережно розрізати його вздовж на два, коли вихолоне.

Поки коржі вистигають, готуємо крем. «Готуємо» – це гучно сказано, бо все приготування займає не більше десяти хвилин. Отже, беремо
– три банани та
– певну кількість полуничного варення :)

Розминаємо банани виделкою, змішуємо з варенням до утворення густої кремоподібної маси. Промазуємо коржі – і все!

Тепер тортик повинен відпочити у холодильнику протягом кількох годин. До речі, через те, що крем у нього сирий – зберігати його слід теж у холодильнику. Або їсти весь одразу, що також дуже ймовірно ;)

А до чого ж тут зимові книжки? – поцікавитесь ви. – А просто до слова, бо вже не одна подруга скаржилася на те, що не може придбати на сайті видавництва книжки, які стали б такими чудовими подарунками до Нового Року чи Різдва. Так от, у інтернет-магазині Yakaboo є майже все, і майже завжди! І “Казки Різдва. Книги друга” Богдани Матіяш, і “Зайчикове Різдво” Івана Андрусяка, і вся серія книжок про Мишенятка Надійки Гербіш. (А кілька днів тому там ще була її нова святочна книжка “Одного разу на Різдво”, але сьогодні, бачу, вже немає – і то не дивно, бо вона просто надзвичайна, того й розлетілася, як гарячі пиріжки :) Але скоро мусить з’явитися там знову). Ми купуємо книжки в Yakaboo уже зо два роки, і сервіс там завжди настільки зручний, доставка швидка, упаковка – надійна та охайна, що мені навіть не соромно було підписатися на партнерську програму :)

Дякую, що заглянули! Сподіваюся, ви знайшли тут для себе щось корисне. Смачних та цікавих вам свят!