Поради новонародженій мамі: мій досвід відновлення після пологів

Я довго підступалася до цього запису, бо ніяк не могла знайти доречний тон. Мені б не хотілося давати категоричні поради та претендувати на всезнайство – я не вважаю себе фахівцем, та й дітей у мене всього троє :) Просто напишу тут про те, що допомагало мені пройти через післяпологовий період, відновити здоров’я та сили, увійти до нового етапу життя і прийняти його з радістю. Те, що я сама хотіла б почути, народивши першу дитину. Добре пам’ятаю цю суміш тотальної самотності, розгубленості, втоми й туману в голові. Було б так чудово, якби тоді хтось зробив мені горнятко гарячого чаю, сів поряд і сказав…

– Все буде добре. Попри всі нинішні тривоги й переживання, невпевненість і слабкість. Протягом тисячоліть жінки народжують і вирощують дітей, і ти також з цим упораєшся. Це не так важко, як видається у перші тижні. Це просто нове уміння — цілий комплекс нових умінь — які стануть частиною твого життя, і ти не згадуватимеш про них, як не згадуєш про техніку переставляння ніг під час ходи, чи техніку поєднання літер на письмі. Ти обов’язково звикнеш годувати, правильно носити на ручках та у слінгу, купати малятко і спати фрагментарно. Все це стане абсолютно нормальною частиною твого прекрасного життя, ніжним і неповторним етапом, про який ти згодом ностальгійно згадуватимеш.
IMG_9496
Якщо Бог довірив тобі дитину, і ти прийняла цей дарунок — ти неодмінно впораєшся. Бо Він не помиляється.

– Дай собі час. Переміни, що відбулися у твоєму тілі, думках, побуті — величезні. Аби звикнути до них, потрібен час. У багатьох традиційних культурах перші сорок днів чи шість тижнів вважаються сакральним періодом, протягом якого жінка максимально закрита від зовнішнього світу, не має жодних соціальних і мінімум домашніх обов’язків; для неї створюється безпечний простір відпочинку та спокою, в якому вона проживає цей перехід до нової ролі. Саме цього так бракує сучасним жінкам: щойно народивши, молода мама відчуває суспільний тиск — якнайшвидше повернутися до своїх обов’язків дружини та працівника, стати ідеальною мамою, схуднути, встигнути все… Чи не з цим пов’язана сумна статистика післяпологових психічних розладів?.. Не знаю, я не фахівець. Але впевнена, що нам просто необхідно використати надбання традиційної мудрості й дати жінці — тобто собі — просто відпочити. Не варто одразу ж очікувати від себе ефективності, повернення у довагітну форму, організованості та врівноваженості. Так, можливо, раніше ти встигала все, а тепер нібито не встигаєш нічого… Просто пам’ятай, що це тимчасово. Все обов’язково налагодиться; повернуться сили, вибудується новий ритм, новий порядок, нові звички… Головне, щоб у серці був мир. А для цього —

– Годуй свою душу. Це найважливіше. Якби треба було залишити тут одну пораду, я б обрала саме цю. “Більш ніж щось інше пильнуй своє серце, бо з нього б’ють життя джерела” (Прип. 4:23). Не пускай до себе думок зневіри та невдоволення, дякуй за все, що маєш і чого не маєш. Тримайся за Бога міцно-міцно, проси Його про допомогу, про радість, про сили, про мудрість… І Він неодмінно дасть. Як у тій притчі, де друг просить опівночі хліба для іншого друга — і господар, якщо й відмовить одразу, “все ж таки з-за його настирливости підведеться і дасть, скільки той потребує” (Лк. 11:8). Днями я перечитувала цей уривок і вперше помітила, що Господь наводить цю притчу у зв’язку з темою молитви — і фактично зобов’язує Себе нам відповідати, коли ми просимо духовних дарів! Доброта небесного Батька вражає. Намагайся читати щодня хоча б кілька рядків із Біблії, рано-вранці, коли всі ще сплять, або вночі, заколисуючи малятко, або у хвилини тиші вдень. А якщо вийде – ще й сторінку з надихаючої духовної книги. Це буде твоїм недоторканним запасом, що дасть сили любити, турбуватися, радіти – знову і знову.

– Підтримуй своє тіло. Особливо у перші сорок днів — це час інтенсивного відновлення та відпочинку після напруженої роботи. У медичних традиціях Сходу (зокрема, Індії та Китаю) вважається, що повноцінне відновлення у ці перші тижні забезпечує міцне здоров’я жінки протягом усього її подальшого життя! Варто більше відпочивати, не навантажувати себе, подбати про поживну їжу та хороші вітаміни (особисто мені під час вагітності та годування дуже допомагає Rainbow One Prenatal ; і, здається, своїми ранніми зубами та шевелюрою Василь також завдячує їм). Їжа особливо важлива у перші тижні, коли встановлюється лактація і хочеться їсти, здається, весь час :) Вона просто мусить бути корисною, простою та швидкою у приготуванні. А ще смачною, щоб не тягнуло на цукерки й гамбургери :) Я б порадила ще під час вагітності скласти перелік простих і смачних страв, які ти вже вмієш готувати — бо в післяпологовому тумані багато чого забувається. А ще — прочитати книгу The First Forty Days: The Essential Art of Nourishing the New Mother : це справжня скарбничка простих і поживних рецептів для молодих мам, а також порад щодо відновлення протягом перших сорока днів, заснованих на уявленнях традиційної китайської медицини. Попри це, там немає чогось специфічно-китайського, натомість є багато тепла, турботи і буденної поезії раннього материнства — все як я люблю. Ця книга дуже надихнула мене більше дбати про себе й радіти цим неповторним першим тижням (навіть власній слабкості та фізичним обмеженням), а деякі рецепти вже стали звичними на нашому столі… тому не шкодую жодного витраченого на неї центу, і вам дуже раджу. Подивитися зміст і почитати безкоштовний уривок з неї можна тут:

– Приймай допомогу. Це дуже непростий пункт:) Я досі шкодую, що не погодилася, коли добра людина пропонувала посидіти зі старшими дітьми, щоб я могла поспати вдень (Василь, як і двоє старших наших діток, до трьох місяців майже не спав ночами). Або коли інша добра людина пропонувала погуляти з Ясею. Коли ти звикла все робити сама, приймати допомогу буває дуже незручно – але інколи просто необхідно. Допомагає думка про те, що той, хто робить тобі добро, не лише віддає свій час і сили, а й отримує радість та благословіння від Бога. Допомога може бути різною, але прийняти її — це завжди школа смирення. Так само, як і прийняти власну нефункціональність на цьому етапі. Змиритися з тим, що гуляти з дітьми вийде не так часто, як хотілося б, а веселий безлад вдома не дозволятиме викладати фото в інстаграм. Що вечерю часто готуватиме коханий, і це будуть куповані вареники чи смачнюща, але некорисна, смажена картопля. Що традиційне різдвяне печиво з дітьми пектимеш не ти, а дорога кума…
IMG_4397
Зате в тебе на руках буде найдорожчий у світі пакуночок — який, дасть Бог, виросте чудовою людиною та змінить світ на краще… Тому —

– Пам’ятай про головне. Ти не просто так не висипаєшся, втомлюєшся, потребуєш допомоги — ти ростиш нову людину. Просто зараз, у цю хвилину, на американських гірках емоцій, поміж сліз радості та сліз розпачу, метушливих днів і довгих ночей. Ти не лише годуєш її своїм молоком, а й насичуєш її своєю любов’ю, закладаєш найглибинніше, найцінніше, найпрекрасніше: впевненість у тому, що вона цінна, що її люблять, бачать і завжди про неї подбають. Це — те, що допоможе їй рости й розквітати, вірити в Бога як люблячого Батька й робити добро. Тому все це — недаремно, вся твоя невидима праця насправді не пропадає в порожнечі, а цеглинка за цеглинкою вибудовує любов у немовляті, у твоєму серці, у вашій родині. Навіть якщо зараз ти не бачиш цього своїми втомленими очима — це реальність, яка одного чудового дня неодмінно вийде назовні й засяє неповторним світлом. І у світі стане більше любові, добра і краси.

Зберегти

Зберегти

Зберегти

Зберегти

Зберегти

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *