Вечірні клаптики

Чомусь тільки зараз, народивши третю дитину, я почала усвідомлювати, що насправді я вільна, а материнство не дорівнює рабству. Чомусь раніше мені не спадало на думку, що можна, наприклад, посадити меншого в рюкзачок і, поки тато вкладає старших, піти гуляти вечірніми вуличками. Дихати післядощовим, уже майже нічним, повітрям і вбирати кожну дрібничку, намагаючись запам’ятати те, що в сутінках не впіймає телефонна камера: краплі на темно-зеленому лискучому листі. Те, як дивується їм Василь. Світлі ще вишні, що в тому листі граються в хованки. Оранжеві плями світла навколо ліхтарів і високі квіти біля кожного двору, теж оранжеві. Туман, що спускається на ліс і залізничну колію, на дахи будинків і цибулинки куполів на нашому храмі. Щемкі пташині крики, чоловічі та дитячі голоси з-за парканів, акуратно припарковані блискучі машини…
2017-06-25 21.34.01

2017-06-25 21.34.41

2017-06-25 21.36.15

Йти і думати про те, як дивовижно повертається життя, як гарно і несподівано розгортається воно у тебе і в тих, кого ти знаєш. Про те, як ми всі схожі – та які незбагненно різні; про те, що ти не знаєш і ніколи не знатимеш готових рецептів і правильних відповідей – і як це неймовірно прекрасно: не судити й не вчити нікого. Нести відповідальність лише за власне життя. Про те, що своя стежинка може бути зовсім непримітною на перший погляд, але так важливо її побачити і насмілитися на неї ступити. Про те, які чудових людей мені пощастило знати – яких добрих мам, яких мудрих чоловіків, яких бурхливо-творчих і задумливо-делікатних дітей – і як же кортить їм та всім іншим розповісти про іхню чудесність!..

Про те, як незбагненно сильно любить нас Господь, про Його милість, що огортає весь наш світ світлом і сутінками, туманами і пташиними співами, дитячим сміхом і ароматами квітів. Про те, що маємо насичуватися цими хвилинами спокою і гармонії, щоб мати сили і любов допомагати тим, кому важко і хто страждає прямо зараз – деінде або ж і зовсім поруч. Бо хто, як не ми?..

І згадувати найгарнішу колискову про літній вечір, в якій, здається, вхоплена сама суть дитинства, літа, легкого вечірнього смутку, солодкого засинання – білоруську калиханку, яку мої діти називають “про машини в гаражИ”:

Зберегти

Зберегти

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *