Про квіти, маму та моє восьме березня

Що старшою я стаю, то більше люблю сонячне світло і квіти. І таємно ціную початок березня за те, що у продажу з’являються безкінечні гіацинти, тюльпани, нарциси, крокуси, мімоза, і ближче до восьмого числа скрізь зустрічаються усміхнені жінки з квітами. Особисто я маю зуб на фемінізм (пробачте, дівчата, це не модно, я знаю!) і через те не святкую восьме березня, але за цей квітковий бум – все одно його люблю. Дуже логічно і послідовно, так :) А ще, а ще десь у паралельній реальності існують створені флористами прекрасні букети з дивовижних квітів, ніжних, як хмарки на передвечірньому небі, з химерними назвами; їх напевно створюють чарівниці-принцеси з тонкими пальцями – не можу уявити, скільки краси треба носити в душі для того, щоб робити такі букети! Але одне усвідомлення того, що вони є, уже так зігріває серце.
IMG_4629

А ще восьме березня – це для мене Мамин день. Моя мама народилася сьомого березня, і це завжди було подвійним святом. Цього дня до мами щороку приходили “дівчата” – її колеги з музичної школи, – і всі разом весело святкували, і всі ємності у квартирі були заставлені квітами. Від учнів, від друзів, від колег; ну і я, відколи сама почала заробляти, старалася купити найгарніший букет! Мама була до подарованих квітів досить байдужа – вона любила мальви та чорнобривці, та дбайливо вирощувала їх на дачі. А для мене це було казковим часом, коли повсюди стояли квіти, квіти, квіти… Коли я прийшла до віри й усвідомила, що смисл цього свята мені геть не близький, то перестала вітати маму з ним та приймати її вітання – про що тепер, звісно, дуже шкодую, бо це було жорстоко й нерозумно… Але натхненно готувала пісну їжу до свята з маминими “дівчатами” – для тих її гостей, хто теж дотримувався посту :)

Цього року вже третю весну ми зустрічаємо без мами… Але часто згадуються її слова, усмішки, жарти – згадується найсвітліше. Тому що любов завжди перемагає. Тому що залишаються квіти, залишається ліс біля її будинку, пташки, за якими вона спостерігала з вікна спальні – все уже трохи інакше, але насправді те саме, бо нагадує про неї. Бо ми співаємо “Вічна пам’ять!”, і знаємо, що ми живі у Його пам’яті, у Його любові. І це вже – назавжди.
IMG_4637

А що квіти? Квіти, які так радують своєю довершеністю і так швидко в’януть, просто мусять нагадувати про швидкоплинність життя та його безкінечну красу. Бо ми – “як трава, що минає: уранці вона розцвітає й росте, – а на вечір зів’яне та сохне” (Псалом 89:5-6). Нагадування про те, щоб не марнувати часу, а рости, квітнути, радіти й любити. І яке прекрасне нагадування!
IMG_4602

Ну і про приземлене, а радше, земляне. В мене немає дачі, та бажання вирощувати квіти майже непереборне. Але я нічого про це не знаю! І боюся навіть спробувати. В мене на підвіконні ростуть дві дуже оптимістичні й життєлюбні фіалки, але хочеться чогось іще. Я думаю про герань – ще одну квітку мого дитинства, бабусину квітку, – але не впевнена, чи справлюсь. :) Може, порадите щось для такого початківця? Буду безмірно вдячна!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *