Нове життя. Василь

От і почалося наше нове життя. Почалось воно осяйним листопадовим ранком, першим після декількох похмурих днів, двадцять шостого числа, в суботу, в стінах старої районної лікарні. Пам’ятаю, як, коли все вже минуло, я лежала із Васильком під боком, дивилась на клаптик синього неба у вікні, збиралася їсти лікарняну кашу і думала: здається, ми таки перейшли на цей берег, до світу живих. Слава Богу! Поки я була в лікарні, в голові майже написалася стаття про пологовий як архетипний простір переходу, таку собі печеру ініціації, де всі стають рівними та ритуально “помирають” (звертання на “ти”, грубуватість, казенний одяг, заборона відвідувань, холод) – щоб повернутися до життя вже в новій ролі матері. Але напевно таку статтю давно вже написав хтось інший, а мені й зовсім не до того зараз – бо в нас є Василь! І всі ми живі, здорові та вдома, і це є насправді наше життя, за яке я безмірно вдячна.
Так, малятко назвали Василем, і наразі це – найбільше наше малятко :) 4130 г та 55 см сили, зосередженості, любові, замилування. Він виглядає дуже серйозним і нагадує водночас свого тата і мого дідуся. Дуже жваво реагує на музику – і записи, і спів. Спокійний і цілеспрямований; коли вимагає належного, то робить це абсолютно китайським звуком “нґа, нґа”, а коли розпереживається, то його досить просто заспокоїти: достатньо взяти під руки, стовпчиком, і цілувати по черзі то у праву, то в ліву щоку :) Хтозна, можливо, Сашко і Яся теж уміли так заспокоюватися, але я не пробувала – бо тоді вважала, що з дітьми слід суворо дотримуватися книжок (інструкцій з експлуатації), а там такого способу заспокоєння не було… Словом, поки що з третьою дитиною все якось по-іншому. І дійсно здається, ніби він росте швидше від попередніх – щодня міняється, і сьогодні має вже два тижні, а мені хочеться, щоб час минав повільніше і я встигла ним як слід намилуватися.

img_9336
У татових руках

img_9345
Недільний ранок – хрест лікарняного вікна

img_4251
До спальні зазирнуло сонце

img_4233
Стільки ніжності в їхніх ручках та обличчях

Словом, зараз моя голова і, здається, навіть наша оселя сповнені того особливого туману новонародженості – коли дні плутаються з ночами, дати забуваються, обіди готує тато, а сльози вдячності чергуються з просто-сльозами по багато разів на день… І в цьому всьому так багато життя, так багато сили і любові, що просиш Бога якось розширити серце, щоб могти вмістити все це. Щоб у цьому тумані не забувати любити й дякувати за кожну годину цього щасливого часу. Щоб по-справжньому прожити й запам’ятати його – назавжди.

9 thoughts on “Нове життя. Василь

  1. Юля

    Любочка, ти настільки виражаєш і підтверджуєш значення свого імені, що, здається, ширшим за твоє серце просто не може бути, стільки у ньому любові у найкращому, найвищому сенсі. ДУже-дуже хочу, щоб радості та замилування у тебе все ставало більше і більше, а слізки швидко висихали і минали у забуття. ДЯкую тобі за такий, як завжди, гарний текст – перед сном такі справжні добрі почуття навіяні ним ніби аж вносять смисл у життя.

    Reply
    1. Люба Post author

      Юля, дякую тобі дуже! Я така зворушена твоїми словами. Хай все хороше, що ти мені набажала тут і на ФБ, повернеться до тебе у подвійному розмірі!

      Reply
  2. Проскурнина Ольга

    Дорогая матушка Любушка! Спасибо тебе за слёзы умиления, с которыми всегда читаю твои статьи. Здоровья и счастья всей вашей чудной семье, малышу расти на радость родителям. У тебя был День рождения, оказывается! Поздравляю, дорогая! Как удивительны и непостижимы пути Господни и, я думаю, что это совсем не случайность, что мы родились с тобой в один день :) Я отмечаю свой день рождения 10 декабря, но родилась 11, в первые минуты 11 декабря. Мама попросила акушерку записать 10, т.к. в этот день пятью годами ранее, родился мой брат. Вот такая радость! Целую тебя и от всей души обнимаю!

    Reply
    1. Люба Post author

      Матушка, вот это да! Удивительно. Спасибо вам большое за поздравления! И я вас поздравляю, пусть Бог благословит вас на многая лета, чтобы ваша радость и ваши труды и дальше светили – и вашим близким, и нам, дальним, через интернет :)
      Для меня 11 декабря – день особенный еще и потому, что в этот день в 1937 году был репрессирован мой прадед-священник. Я узнала об этом уже во взрослом возрасте и такое совпадение, конечно, очень меня впечатлило…
      (Простите, что не сразу отвечаю – мне почему-то не приходят уведомления о комментариях здесь; вижу комментарий, только зайдя на сайт.)

      Reply
  3. Проскурнина Ольга

    Любочка, спасибо за поздравления. А с комментариями и у меня также — видны только когда захожу на сайт, так что это нормально, не переживай. Про твоего прадеда-священника я читала у тебя в блоге. Страшное было время и для них, и для нас, ведь мы многие утратили родственные связи и ничего не знали о своих предках. Я тоже во взрослом возрасте заинтересовалась своей родословной и к удивлению узнала, что мой прапрадед и весь его род до времён Петра I , по крайней мере, были священниками. А я всё думала, как же мне в церкви хорошо, как будто я в ней родилась. А ведь к Богу пришла трудными путями только к 30 годам. Пришла в церковь, как губка сухая — пила не могла напиться. Пути Господни неисповедимы. Слава Богу за всё!

    Reply

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *