Клаптики жовтня

Оскільки число ненаписаних текстів у моїй голові починає переходити всі розумні межі, дозволю собі поділитися клаптиками нашого жовтня. Пригадати, щоб запам’ятати. Бо час іде все швидше і швидше (напевно, це просто вік?), і я ловлю себе на тому, що забуваю деталі цих дорогоцінних днів – аж до того, що в якому місяці якого року відбулося. А я не хочу забувати!:)
Взагалі, завдяки дітям я почала трохи розуміти, чому ми просимо про вічну пам’ять. Хоча, звісно, не претендую на жодне богословське осмислення цієї категорії. Просто відчуваю, що такі прекрасні миті не можуть взяти і зникнути.
Взагалі, – скажу я вам, – наскільки легше живеться, коли ні на що таке не претендуєш!:)
IMG_1368
(це я знайшла під час єдиної в цьому місяці сімейної прогулянки лісом. Остання дика квітка з побачених цього року!)
Цей місяць, як і попередній, був для мене трохи самотнім (про самотність материнства чудово, як на мене, написано тут). Отець Святослав, хоча й мав іноді вихідні, проводив їх переважно за ремонтними роботами у батьківській хаті. Інколи ми супроводжували його, і тоді Сашко бігав навколо та всіляко “помагав”;), а Яся насолоджувалася увагою дідуся-бабусі або ж отак-от гарно спала.
IMG_0423
У жовтні мені чомусь мало говорилося й писалося, зате багато мріялося й думалося. І так закортіло, знаєте, теж щось робити руками… Вирощувати, збирати, готувати з вирощеного… Жагу до збиральництва трохи втамував спільний горіх у дворі нашого будинку – діти підбирали горіхи, Сашко колов, і всі їли!
IMG_0469
А ще були яблука. Я милувалась ними і варила applesauce, що виявився на смак один-в-один як яблучне пюре з мого дитинства. Згадувала дідуся, бабусю й нашу крихітну кухню… Це відчуття спокою, миру, і абсолютної надійності, втіленням якої був для мене дідусь. І такий рідний смак! А ви любите яблучне пюре?;)
IMG_1386
Взагалі, трохи не розумію, чому я стала так мало встигати. Тайм-менеджмент і списки завжди при мені, по дому роблю лише необхідне, майже не працюю, з Сашком займаюся мінімально – трохи музики, трохи грамоти і просто відповіді-розповіді про все на світі (спасибі інтернету!) І тим не менше, я тижнями відкладаю якісь справи і не можу написати двох абзаців! Час від часу згадую, скільки всього я встигала з одним Сашком (роботи, мама, дідусь, рукоділля…) і здригаюся:) І продовжую не розуміти!
А, ще ми час від часу робимо якісь простенькі арт-проекти))) От на Покров малювали по солі. Нам з Ясею теж сподобалося, рекомендую!
IMG_0443
Ще покривали зібрані листочки воском, і вони так гарно висіли-сохли на кухні, що я декілька днів їх не знімала.
IMG_0543
Ранні сутінки принесли різке зменшення спілкування з Сашковими друзями. Він звик гуляти з ними щовечора, коли всі повертаються з садочку, а тепер вечорами ніхто не гуляє… Деякий час Сашко попереживав, а я помучилась совістю, що не забезпечую дитині необхідного спілкування)) Але згодом все вийшло тільки на краще. Ми стали частіше бачитися – приблизно раз на тиждень! – з моїми подругами та їхніми дітьми, а решту часу Сашко став гратися з Ясею! Чи то вона вже доросла, чи то він оцінив її належним чином, але тепер вони стали чудово ганяти по квартирі, залазити під ліжка та всіляко гратися то у павуків, то в піратів, то в туристів (туристи, як правило, приходять у кафе і замовляють “щось смачненьке”, а кухар-офіціант в моїй особі їх пригощає)) ).
Ще я стала частіше виходити на балкон і дихати повітрям. Багато думаючи про можливий переїзд, я почала ще більше цінувати тутешнє повітря – воно пахне лісом. І тишею. А влітку взагалі щоночі чути, як на озері, що за кілометр звідси, співають жабки:) А восени призахідне небо фантастично синє, а вночі ліхтарі казково світять своїми круглими помаранчевими очима… За шість років життя в Коцюбинському я таки його полюбила:)
IMG_0391
Наприкінці місяця на горизонті з’явився черговий проект Товариства ім. М.Скабаллановича, і я з усіх літредакторських сил над ним працюю! Це перевидання книжки з перекладом та поясненням святкового богослужіння, укладеної самим паном Скабаллановичем ще на початку минулого століття. Попередня така книжка була надзвичайно цікавою і фаховою; попри її об’єм, працювати з нею було чистою філологічною радістю. А ця має вийти до Різдва Христового, якщо все встигнеться. Власне, і зараз я би мала займатися нею. Але дуже вже хотілося випустити на волю трохи власних слів:) (отець Спиридон, якщо ви це читаєте, знайте – я все наздожену!:):) )
Гарного дня вам, друзі! Або доброї ночі :) Якщо хочте, розкажіть, що у вас було яскравого в цьому жовтні?

4 thoughts on “Клаптики жовтня

  1. sine-linea

    Свого часу я півроку прожила в Коцюбинському, досі згадую його з ніжністю і любов’ю та вважаю “курортом” через його цілюще (порівняно зі столичним) повітря.
    А ви всі чудові і здатні прикрасити собою будь-яке місце вашого проживання!
    :-*

    Reply
    1. Люба Post author

      Дякую!:-* Так, про повітря – згодна. А ти нагадала мені анекдот про диякона, що шукає місце служіння: “Украшу собой любую службу!” :)))

      Reply
  2. sine-linea

    Я тут, поки місила перепічки-на-сковороді (насправді – поки підходило тісто), переклала один вірш-жарт. Знову дарую персонально тобі ))).
    Оригінал, приміром, ось: https://www.poetryclub.com.ua/metrs_poem.php?poem=16848

    А переклад – тутечки ))) :

    Хоть время попусту не трачу,-
    Не успеваю, не иначе!
    Борясь с собою, чуть не плачу:
    Где суета – там неудача!
    И снова финиш обозначен,
    Борьбой мой опыт вновь богаче,
    Не успеваю пуще, паче –
    Хоть времени совсем не трачу!

    Л. Костенко
    перевод – sine_linea, 2015

    Reply

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *