Світанкові роздуми

У вас буває таке, що ви прокинетеся рано-вранці, коли всі нормальні люди ще сплять – а заснути не можете, бо така краса і свіжість нового дня за вікном?

DSCF5641

В мене таке буває регулярно: п’ята ранку – це моє “місце сили”, коли я можу все! Хоча потім доводиться розплачуватися – ледве дотягуючи день до кінця. От і сьогодні, коли мене розбудив спершу Сашко, потім Яся (якій теж дуже сподобався цей ранок, так що вона не хотіла засинати знов), я спершу розсердилася, але потім отямилась й попливла у ранкову радість.
Вранці думки йдуть так чарівно одна по одній, і майже кожна перетворюється на молитву вдячності. Тиша така глибока, що я, здається, вчуваю ангельські співи… до яких гармонійно вплітається кукурікання півня, торохтіння ранкового потяга та вітальний гавкіт сусідського собаки.
Дивлюся на дітей, що сплять, і мене захоплює таке знайоме всім мамам замилування: ці пухкі ручки, ці тонкі профілі, ці круглі щічки – все настільки довершене й ніжне, все віє таким солодким безтурботним дитинством. Я безкінечно вдячна Богові за те, що маю можливість бути з ними щодня, розлучаючись тільки на короткі години “мама-тайму” раз на тиждень. Дивитися й милуватися. Ці дитячі роки йдуть так швидко – он Сашкові вже чотири, і чим далі, тим менше він потребує нас із татом. Тож поки можна, я хочу встигнути. Побути з ними, почитати книжки, погуляти, вивчити грамоту і навіть основи природничих наук. Разом читати Слово Боже. Рахувати все підряд (як чистий гуманітарій, здивовано помічаю, що більше за все ми з Сашком “займаємося” математикою, бо рахуємо майже все, що бачимо). Разом робити домашні справи (ви би бачили, як вправно Сашко ріже овочі на салат!).
За час свого материнства я декілька разів намагалася повернутися до роботи – маю на увазі, до якоїсь такої, що займала би більше ніж дві години на добу. Але кожного разу через певний час розуміла, що поки не варто. Треба вміти відмовлятися, навіть від тих ідей, що видаються такими гарними. Усвідомити, зрештою, що у добі 24 години, а зовсім не спати – не можна. Що головне моє заняття зараз – це діти. А робота – таки не вовк, і до лісу не втече ;) І я така вдячна, що маю цей вибір! Що нам є де жити і є що їсти. Що мій чоловік не на війні. Що всі ми здорові. Я не можу засуджувати тих, хто віддає дітей до садочків або бабусям – зрештою, я сама виросла у бабусі з дідусем, і мої спогади про те – найсвітліші. Але я так безмежно рада, що не мушу того робити. Що скоро діти прокинуться, і наш дім наповниться звичним гамором, сміхом, криками і нескінченними розмовами про все на світі. І розпочнеться ще один насичений день, в кінці якого я знесилено засинатиму зі словами вдячності :)

2 thoughts on “Світанкові роздуми

  1. Alina

    Все лето просыпалась в 5-6 утра! это действительно прекрасное время, удивительный воздух!
    обидно, что чем ближе к началу учебного года, тем дальше уплывает мой график, встаю теперь к 8.. а через несколько дней НАДО будет вставать в 6 и столько радости это приносить не будет((

    очень классно, что у тебя есть эта возможность, оставаться с детьми. как мама, которая оставляла сына на бабушку, могу сказать, что чувство вины стало вторым я в какой-то момент. и, когда Макс пошел в школу, и только я этим всем с ним заниматься начала, вожу-забираю со школы, вместе едем и пр – я стала счастливей :)
    а дети они прекрасны в любом возрасте. сначала ты радуешься тому, что встал на ножки, а теперь ты радуешься, когда он ходит за хлебом и старательно помогает, чтоб тебе же было легче, ты не так уставала и т.д.
    дети – это самое прекрасное, что есть у нас :)

    Reply
    1. lsyomak Post author

      Да! Врослый сын – эта радость мне еще не известна :) Ты так хорошо написала, я прямо представила, как Макс тебе помогает.
      А чувство вины, наверное, у всех есть; всегда ты чего-то не додаешь, можно быть лучше и дать больше… :)

      Reply

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *