Category Archives: Віримо

Петрів піст із дітьми: найпростіший календар, цікава настільна гра та інше

От і починається найдовший (іноді) та найлегший (завжди) піст на честь Апостолів Христових! Ми з дітьми вже так полюбили прості календарі-лічильники, що без них і не постуємо)), тож я переробила згідно з новими датами наш минулорічний календар. Можете завантажити його українською мовою тут Календар Апостольського посту_2018 , російською мовою – тут Календарь Апостольского поста_2018 , а за новим стилем – тут Календарь Апостольского поста_2018_НС, і вже завтра починати замальовувати рибок.
2018-06-03 17.56.29

Протягом посту знову плануємо читати книгу Діянь та слухати коментарі до неї о. Костянтина Пархоменка. Звісно, слухаємо подібні передачі передусім ми з чоловіком, але діти час від часу пробігають повз, або граються неподалік, і теж щось засвоюють – як потім видно з їхніх коментарів та запитань.

А ще можна погратися у таку гру про подорожі апостола Павла. Вона розрахована на вік 10+, але принцип ходилки з багатьма бонусними варіантами – все аби дійти “від Єрусалима до Рима”! – подобається і Сашку, і навіть Ясі, а призові картки з біблійними віршами викликають захват у мене :)
2018-06-03 17.27.56

Дуже багато занять та ідей, що допомагають дітям краще осмислити події з життя святих апостолів, є в англомовному інтернеті! Я складаю їх у цю папку на пінтересті – може, й ви знайдете для себе щось цікаве. Там само є посилання на присвячені апостолам тести та кросворди – чесно скажу, я їх не пройшла! Перевірте себе;)

А які у вас ідеї щодо того, як провести Петрів піст із дітьми? Поділіться ;)  Мирного вам посту, доброї дороги до свята нам усім!

Зберегти

Зберегти

Зберегти

Простий рецепт Василопіти та зі Святом!

А що другий празник…Святого Василя!

З народженням Василька день пам’яті свт. Василія Великого став для нас і родинним святом. Чесно кажучи, я уважно прочитала його житіє лише коли була при надії — й була вражена широтою цієї особистості! Здається, неможливо бути водночас таким освіченим, таким діяльним, так палати любов’ю до Бога і так допомагати людям — і все це за дуже недовге життя (святитель прожив усього 49 років)! Саме його вважають засновником перших доброчинних організацій! Зазирнувши до січневого тому Синаксаря, можемо прочитати про те, що святитель “збудував поблизу Кесарії величезну благодійну установу, “місто милосердя”, назване згодом Василіадою. Там довкола храму групувалися лікарня, богадільня, лепрозорій, готель, школа, майстерні тощо. Святитель намагався якомога частіше відвідувати це місце, сам доглядав за важкохворими, обіймав та втішав прокажених. …До Василіади, що була за кілька кілометрів від Кесарії, йшло так багато людей, що незабаром вона перетворилася на центр міста”.

Серед православних християн Греції розповсюджений звичай випікати до дня пам’яті свт. Василія особливий хліб, що називається Василопіта (тобто “Василів хліб”), і ховати у тісто монетку — на згадку про милосердя святителя та пов’язану з ним чудесну історію:

Одного разу, в особливо голодний рік, імператор наказав жителям Кесарії заплатити величезний податок, якого вони не могли собі дозволити. Люди мусили віддавати не лише гроші, а й ті родинні коштовності, які мали й берегли. Коли святитель Василій дізнався про це, то звернувся до імператора, щоб переконати його повернути людям їхні гроші та коштовності. Милістю Божою імператор покаявся у своєму вчинку та звелів повернути жителям Кесарії їхнє майно. Але як дізнатися, кому що повертати?!.. Святитель ревно молився про це, а тоді попросив міських пекарів запекти монети й коштовності до буханок хліба. І коли хліб роздали кесарійським родинам — то, в чудесний спосіб, кожна отримала назад власні коштовності!

І от у пам’ять про це греки печуть солодкий хліб, запікають у нього монетку (як варіант — родзинки ;) ) та їдять святковим днем. В нашій родині також печуть його другий рік поспіль. Якщо хочете спробувати — приєднуйтесь!;)
IMG_6437

Вам знадобиться:
1 ст. масла
1 ст. цукру
6 яєць
4 ст. борошна
2 ч. л. розпушувача
цедра 2х апельсинів (натерта)
сік 3х апельсинів (близько 210 мл.)

Збийте масло, щоб воно стало м’яким та пухким. Поступово додавайте цукор. Додайте по одному яйця, а тоді — апельсинову цедру. Тоді додавайте борошно, розпушувач та соду, чергуючи з апельсиновим соком.
Вилийте тісто у змащену маслом і притрушену борошном форму, додайте загорнуту у фольгу монетку й розгладьте поверхню якомога краще. Випікайте при температурі 180 С протягом 40 хвилин, а тоді — ще 20 хвилин при температурі 160 С. Дайте вихолонути й дістаньте з форми. Якщо бажаєте, хліб можна прикрасити цукровою пудрою.
IMG_6446

За традицією, васілопіту печуть удома та при храмі, урочисто розрізають на шматки під спів kalanta — новорічних пісень (щедрівок?!), а той, кому дістанеться монетка, вважається благословенним. Солодкий смак хліба символізує солодкість вічного життя й вічну радість у Божому царстві — а ми щиро бажаємо й вам долучитися до цієї радості!

Зберегти

На друк: календар до Апостольського посту! // Календарь Петрова поста!

Ну от і починається Петрів піст, він же Петрівка, він же Апостольський піст! І я, не знайшовши відповідного календаря у мережі, зробила простенький сама, і радісно ним ділюся.

календар
Календар українською мовою можна завантажити ТУТ!
***А на русском языке календарь можно скачать ЗДЕСЬ!***

***Календарь на русском языке согласно Новому стилю можно скачать ЗДЕСЬ ;)
***The Apostles’ Fast Calendar in English (according to the New Calendar) can be downloaded HERE!
***The Apostles’ Fast Calendar in English (according to the Old Calendar) can be downloaded HERE!

Як ви, напевно, помітили, я дуже люблю постові календарі :) А все тому, що вони чудово допомагають унаочнити дорогу до свята і зосередитися на важливому. Ми не їмо зараз м’яса – а чому, власне, не їмо? Зафарбували рибку і згадали. А потім подумали: чи почитала мама Біблію сьогодні? Якщо ні, то побігли нагадувати)) Ми, до речі, збираємося прочитати за цей піст книгу Діянь, там якраз двадцять вісім розділів – по розділу за день. Читання можна супроводжувати відповідними розмальовками, малюнками, аплікаціями – я хочу спробувати це для Ясни, якій ще складно сприймати текст без візуальної опори. У вільному доступі є багато розмальовок та ідей для творчих занять за книгою Діянь; ті, що сподобалися мені найбільше, я поскладала до своєї пінтерест-папки “Апостольський піст”.

І двійко статей для натхнення:
“Церковний піст – це час зупинитися… для того, щоб іти” – роздуми о.Дениса Костомарова
“Знак риби” – пояснення символу риби у християнстві.

Радісного і плідного вам посту!

Зберегти

Зберегти

Зберегти

Підготовка до Великого посту з дітьми: корисні ресурси!

Вітаю з останнім тижнем зими! Для мене вона промайнула надто швидко цього року – бо стільки запланованого так і не встиглося зробити, – але й весни вже хочеться. І наближається Великий піст – Lent, весна духовна, десятина від року! Один із найулюбленіших моїх періодів, і щороку я чекаю на нього, затамувавши подих, хоча й знаю, що буде вогко й холодно, тягнутиме до м’яса і соцмереж, а часті служби, на які кортить зайти хоч на декілька хвилин, розбиватимуть звичний ритм життя… Але ж так хочеться скинути баласт набридлого егоїзму, страху, зневіри – і вирватися туди, нагору, де свіжий вітер і свобода любити. І Піст – найкращий для того час.

Файл 25.02.17 13 40 23

Ми всі зараз нездужаємо, підкошені традиційною лютневою застудою, але крізь хворобливий туман я намагаюсь зосередитися і якось підготуватися до Посту. Хочеться максимально спростити кухню, зменшити час і витрати на приготування їжі, загалом, трохи послабити ту зацикленість на їжі, яка, на жаль, у мене є… Підшукую прості та швидкі рецепти і планую ділитися ними в інстаграмі; перший уже є – смажений імбирний рис за мотивами китайської кухні. Ну й ще мене незмінно надихає розділ пісних рецептів на сайті душевної домашньої кухні “Мамина печка”!

Ще дуже хочеться – втім, не знаю, чи вийде, бо хочеться мені цього щороку:) – протягом Посту приділити більше уваги нашій оселі, навести скрізь порядок і чистоту, ще й гарно прикрасити до Свята (ідеї для прикрашання складаю на своєму пінтересті). Це пов’язано з моїм головним завданням зараз – навчитися жити в реальності, бути присутньою думками там-де-я-є. Бо чомусь мої думки майже завжди літають деінде, і це вимотує. Вдячна, що в мене є діти та домашні обов’язки, що вимагають моєї постійної присутності та активної участі, і в такий спосіб повертають до реальності. Але мені б хотілося бути в цій реальності постійно, а не смикатися весь час туди-сюди :) Тож менше наркотичного читання, менше порожніх балачок (чоловіче, лови мене на слові!:)), телефон на поличку – і вперед: займатися з дітьми, гуляти, готувати, наводити лад і красу. Побажайте мені успіху:)

Ну і найголовніше – підготовка до свідомого проживання Посту з дітьми. У нас, через нинішню обмеженість моїх сил, буде найпростіший мінімалістичний Постовий календар і картинки до нього (тут його можна завантажити безкоштовно), хоча взагалі в мережі можна знайти багато чудових творчих прикладів саморобних календарів! Мені, приміром, дуже подобається такий від матушки Емілії. А ще вперше роздрукую для Сашка та Ясі “Пасхальні паспорти” – хіт серед моїх західних друзів (також існують різні варіанти; звідси) можна завантажити безкоштовний макет двомовного – російсько-англійського – паспорту. З цим паспортом дитина вирушає у постову подорож до Пасхи, і позначає в ньому кожну службу, яку вдалося відвідати. І паспорт, і календар дають чудові нагоди до того, щоб поговорити про кожен тиждень Великого посту. Для себе я читатиму книгу “Великий піст” о. Олександра Шмемана, і по можливості ділитимуся найголовнішим із дітьми. Як правило, всі наші розмови про церковні свята відбуваються у ті п’ять хвилин, що ми йдемо від дому до храму, – решту часу вони надто зайняті :), а в ці хвилини готові слухати і сприймати – тому я люблю почитати й подумати про службу заздалегідь, щоб могти коротко розповісти про найважливіше.

А ще з’явилася дуже корисна і мудра стаття матушки Вікторії Могильної про проведення Посту з дітьми! Там стільки любові та дорогоцінного багаторічного досвіду – прочитайте обов’язково!
А які ваші плани на Піст? Що плануєте читати, які завдання ставите, чим займатиметеся з дітьми? Буду вдячна, якщо поділитесь вашими планами та ідеями! Світлого і плідного вам Посту!

Памяти м. Ульяны Шмеман: книга, изменившая жизнь

Рассказывая о другом, человек всегда в какой-то степени говорит о себе – по крайней мере, так нас учили в университете. И мне хочется рассказать о матушке Ульяне Шмеман именно так, из перспективы “встречи”.

Удивительно, как сильно может повлиять на твою жизнь тоненькая книжка! Когда мы еще только “встречались” с будущим о. Святославом, он подарил мне скромную, в мягкой зеленой обложке книгу “Моя жизнь с отцом Александром”. Тогда я была совсем еще юна и новоначальна, и в связи с планами на будущее моего любимого меня очень беспокоил вопрос о том, как это – быть матушкой. Я жадно читала все, что попадалось под руку – от замечательных воспоминаний м. Натальи Соколовой до коротких статей и форума матушки.ру :) Тексты были разными, но сходились в одном: жизнь жены священника – это подвиг, и подвиг тяжкий. И тут эта книга! Ни слова о подвиге, страданиях, терпении скорбей. Только радость и благодарность, только любовь. И все трудности и скорби проявляют ее и ведут к ней.

“Через несколько месяцев после рождения Ани я поняла, что снова беременна. Но в нашей парижской квартирке не было места для второго ребенка! И мы переехали в деревню под Парижем, l’Etang la Ville, где сняли «избу» – деревянную хибарку с удобствами на улице, одним краном с холодной водой, примитивной печкой, топившейся дровами и постоянно дымившей. Лето было прекрасным, осень – красочной, но зимы были трудными. Мы мерзли, голодали и – ждали второго ребенка.
(…) Оглядываясь назад на эти годы жизни с маленькими детьми, без отопления и горячей воды, без денег с 15 числа каждого месяца и до его конца, я вижу, как мы были бесконечно счастливы. (…) Св.-Сергиевский институт просто нищенствовал, особенно во время войны, когда Александру приходилось сидеть на занятиях с забинтованными пальцами, так как он их отморозил и испытывал сильную боль. В институте почти не топили, в классах было очень холодно. Как я уже писала, несмотря на это, мы были вполне беспечны! Денег никаких не было, и такой подход к жизни казался вполне естественным. Жизнь состояла из череды малых чудес: неожиданный подарок, посылка из Америки… И я, и Александр на всю жизнь сохранили это чувство. Я действительно могу порекомендовать такой подход к жизни: он не только соответствует Евангелию, но и очень удобен!

А вот как об периоде вспоминал о. Александр в “Дневниках”:
“…Перечитал написанное и остановился на словах “L’Etang la Ville”. Мы прожили там почти шесть лет! С 1945 по 1951. Оттуда я ездил посвящаться, а потом – служить в Clamart. Оттуда также поехал – в октябре 1945 – на свою первую лекцию в Институте. Оттуда Льяна ездила в Clamart к родителям рожать Сережу и Машу. Мы были тогда невероятно бедны (иногда, накормив детей, сами не ужинали), но какие же это были счастливые годы! Жили прямо на опушке леса, в продувной избе. Часто гуляли по лесу – помню почему-то одну такую весеннюю прогулку, яркость березовых стволов, ландыши, и почему-то это осталось в памяти связанным со словами “Христос – новая Пасха”…”

Schmemann-1

Какую огромную и безусловную веру надо было иметь для такой радости! И вся эта книга есть явление этой веры – не слова о ней, а она сама. И вот за это потрясающее переживание свидетельства, присутствия, реальности веры и жизни с Богом я бесконечно благодарна м. Ульяне. (Здесь я хотела написать что-то умное о мужском и женском богословии, но, заглянув в “Дневники”, увидела, что о. Александр меня опередил :) :
“Женщина – жизнь, а не – о жизни . Потому ее миссия – вернуть человека от формы к содержанию жизни. Ее категории те, которым априори нет места в структуральных, “мужских” редукциях: красота, глубина, вера, интуиция. Всему этому нет и, что еще важнее, не может быть места в “марксизмах”, “фрейдизмах” и “социологиях”.
И правда, в этой небольшой книге нет поучений и проповедей, это – просто рассказ о череде событий: рождение, эмиграция, жизнь в Париже, рождение детей, переезд в Штаты, служение, преподавание, семейный отдых, болезнь и смерть… Но каждый эпизод полон жизни, любви, света и воздуха, легкости и свободы – настоящее явление жизни с Богом.

И потрясение от прочитанного, действительно, изменило мою жизнь. То есть я, конечно, уже знала слова Апостола “Всегда радуйтесь”, но только прочитав эту книгу, впервые увидела и почувствовала, как это может быть (позже были другие книги и люди, встречи и впечатления, являвшие эту радость… слава Богу!). Мне как-то открылась бесконечная ценность жизни, просто жизни, а не слов о ней; любви и уважения в браке; радости и благодарности о детях; я стала думать об этом и молиться, и образ м. Ульяны стал для меня неким образцом, к которому хочется стремиться. И еще одним образцом, конечно, стала святая праведная Иулиания Лазаревская, о которой я узнала о ней именно из этой книги, потому что м. Ульяна была ее пра-пра-правнучкой, названной в ее честь. Жизнь праведной Иулиании, как и жизнь м. Ульяны, была примером твердой веры и огромной внутренней свободы – чего стоит один эпизод с едой: святая, живя в подчинении у свекрови, жаловалась на непомерный аппетит и просила большие порции еды, а позже тайком раздавала их бедным. Та же свобода и легкость на грани юродства слышится в словах м. Ульяны, когда она пишет, например, о своей болезни:
“…Я много лет работала в школе, и, в конце концов, стала руководителем большой частной школы. Как я уже писала, за четыре года в этой должности я перенесла две операции на головном мозге, и жизнь нам предстала в иной перспективе – один из нас умрет! Но Александр сказал мне: «Не беспокойся, ты поправишься. Столько людей за тебя молятся, они не хотят, чтобы я стал епископом». В больнице Александр не отходил от моей постели. Мы постоянно играли в карты, обыкновенно в «дурака», игру, в которой я всегда выигрывала. И я поправилась.” Вот эта невероятная легкость, с которой написан текст, этот юмор и эклектичность стиля – не безрассудство и не бравада; это легкость человека, отдавшего себя Богу и живущего в Его свете и радости, где, действительно, всякое иго и бремя теряет свою тяжесть. Она пережила о. Александра на много лет, и можно только представить, как тянулись для нее эти годы в ожидании встречи, но свою книгу она заканчивает словами благодарности:“…Эти воспоминания – мой способ благодарения за то счастье, что я разделила с Александром, и я повторяю вместе в ним: «Господи, хорошо нам здесь быть!»”

Хочется процитировать еще что-то вдохновляющее, но тогда, чувствую, придется перепечатывать все подряд :) Я хотела бы подарить эту книгу каждому из вас, чтобы и вы могли почувствовать эту атмосферу легкости и света – будто ты просто беседуешь с м. Ульяной на терассе за чашечкой кофе в солнечный день, слушаешь и радуешься.

Вчера, накануне годовщины венчания с о. Александром, она отошла ко Господу, ушла к Богу, Которого так любила – и, верю, что и к своему супругу, без которого она прожила тридцать с лишним лет. Она писала о его смерти как о торжестве жизни, и хочется верить, что и ее главная Встреча была такой.
shmeman

Однією рукою: мої підсумки року та підготовка до Різдва (+улюблені колядки!)

…Просто більшість речей я тепер роблю однією рукою – бо друга, як правило, зайнята одним прекрасним і пухким п’ятикілограмовим вантажем. Мої ночі поки ще довгі та безсонні, тому дні минають у тумані та ненавмисній клаптиковості – коли про розпочату справу можеш згадати лише через добу, думки вперто не конвертуються у слова, а слова не складаються у речення. Але я все ж таки хочу якось зафіксувати кінець цього року і той дорогоцінний досвід, який він приніс.
…Взагалі, якби мене спитали про цьогорічні досягнення, я відповіла би цим знімком:
%d1%84%d0%b0%d0%b9%d0%bb-30-12-16-22-06-11
Про Василя ви вже знаєте, а поруч із ним – другий том “Житій святих”, у перекладі якого мені пощастило брати участь. Я неймовірно вдячна за те, що стала частиною такого проекту; для мене це було складною і натхненною роботою, здатною відволікти навіть від лютого цьогорічного токсикозу :) Втім, і Василь, і “Житія…” – це, скоріше, дарунки, ніж досягнення. І краще, ніж будь-коли, я усвідомлюю, що насправді мого тут немає нічого.
…Цього року я дуже багато думала, плавала десь на глибині, лише зрідка виринаючи на поверхню з результатами цих обдумувань. Я наново і геть по-іншому побачила своє місце у сім’ї та у світі загалом, зрозумівши, що багато з моїх попередніх уявлень були просто порожнім плодом фантазії. Збагнула, що час нарешті відмовитися від попередніх мрій, бажань, уявлень, відпустити їх та відкритися до нового. І хай це нове майже не нагадує те, що вимріювалося раніше – але це є моє реальне життя, мій особистий величезний подарунок, який пора вже почати розпаковувати.
…Ще я дуже багато вчилася. Бог відкривав мені нових і старих знайомих, і ближніх, і дальніх, у поведінці та словах яких буквально втілювалися відповіді на мої питання: тільки дивись і вчись. І я старалася :)
…Серед іншого, я змогла сформулювати, для чого я веду блог. “Що, – власне кажучи, – хоче сказати автор”;) Автор просто хоче стверджувати важливість простого життя. Звичайного життя звичайної родини, нічим не видатної, однієї з багатьох. Як влучно сказав мій чоловік, “пишеш про те, як жити, якщо ти не N.N.”. Хочу свідчити про милість Божу до нас, і тут знову-таки немає нічого особливого, бо любов Божа до кожного однакова – однаково безмежно велика. Хочу писати про наші будні та дрібні досягнення, щоб ви усміхались і казали собі: “о, і в мене таке!” Або зовсім не таке, але теж прекрасне і важливе. Бо немає у створеному світі нічого важливішого, прекраснішого, дорогоціннішого за людину та її любов.
…Я не будую ніяких планів на наступний рік. Хоча, звісно, є бажання, щоб усі рідні були живі та здорові, а сама я могла більше любити, повніше жити, частіше дякувати та усміхатися. Ще хотілось би приносити якусь користь зовнішньому світові та більше писати тут…але ще не уявляю, яким чином можна поєднати мою любов писати і бажання бути корисною? Якщо у вас є якісь ідеї щодо моєї користі для вас – дайте знати!;)
***
А підготовка до Різдва у нас цього року дуже скромна – із тих самих технічних причин. Через те, що мого ресурсу зараз вистачає лише на найбільш побутово-необхідне, я не спромоглася зробити ні Різдвяний календар, ні біблійну ялинку (хоча я все-таки ще хочу встигнути надрукувати її та скласти разом із Сашком!). Ми зовсім не майструємо і зробили лише найпростіші листівки для рідних, отакі:
%d1%84%d0%b0%d0%b9%d0%bb-30-12-16-22-11-05
Фактично, ми лише розмовляємо про свято, читаємо різдвяні книжки, слухаємо і наспівуємо колядки. Також стараємося робити маленькі добрі справи – готувати серце до пришестя Спасителя; тут нам допомагають саморобні “ясла” – кошик, до якого за кожну добру справу ми кладемо жмуток “соломи” (чесно кажучи, не за кожну справу, а за декілька гуртом – коли руки дійдуть). І цього, звісно, зовсім мало; і, можливо, не варто про це писати – але мені хочеться якось підтримати тих мам, які так само, як і я, не можуть зробити багато, попри все бажання. Бо у цей передрізвяний час навколо так багато чудових ідей для занять, ігор, прикрас та подарунків, що здається, ніби всі, крім тебе, роблять усе це прекрасне, а ти погана мама і просто мало стараєшся… Так от, ви не самі, я з вами!:) Обіймаю вас віртуально і бажаю успіхів у найголовнішому – прикрасити до свята не оселю, а власне серце. З Божою допомогою. Тоді все буде добре.
А ось наші улюблені колядки! Здебільшого це стара добра класика, наша й не наша:). А які ваші улюблені, поділіться?

Зберегти

Улюблені святі: преподобний Серафим

Преподобний Серафим Саровський – один із найулюбленіших святих для мене. Більше того, це – перший святий, з яким я познайомилась особисто, хай як дивно це звучить. Тоді мені було двадцять, і я вела геть не християнське життя… Хоча, звісно, вже чула про Істину. Але чути, знати і жити цим знанням – це зовсім різні речі. Цілком випадково я потрапила того літа до Курська – на весілля подруги. І ось там, у рідному місті преподобного Серафима, дізналася про нього. Про дзвіницю, з якої він упав малим хлопчиком, про те, що молився тисячу днів і ночей на камені, про те, що кожного називав “Радість моя”, а вітався завжди – “Христос воскрес!” Словом, якісь такі дрібні та прості речі, які знають майже всі. У житті кожного святого є щось таке просте і яскраве, що його характеризує, про що ми згадуємо, кажучи: “Це той, що…” Але тут справа була не в тім, що я про щось дізналася. В якийсь чудесний спосіб Бог дав мені відчути близькість святого і його любов. Мені здалося, що це на мене він дивиться такими лагідними очима, що це мені він каже “Радість моя, здобудь дух мирний…” Бог знав, що саме цього потребувало моє змучене серце. І хоча слова про любов Божу в Євангелії були давно прочитані, я – підозрюю, що з суто психологічних причин – не могла її відчути. А тут мені це було просто подаровано. Як завжди Він дарує – просто так.
І коли, через довгі місяці темряви, пошуків і депресії, я нарешті прийшла до Церкви, то побачила, прямо проти того місця, де стояла, ікону преподобного Серафима. Дивний Бог у святих Своїх, і незбагненна милість Його до нас!
Ікона

А тепер, коли я маю щастя бути частиною Церкви й навчати своїх дітей – я розповідаю їм ті самі прості речі. Про хлопчика Прохора, якому так цікаво було залізти високо на дзвіницю. Про те, як Богородиця з’явилася йому і він одужав. Про те, як ходив до Києва, і у Китаївській пустині отримав благословення від київського подвижника Досифея. Про те, як став монахом, і як згодом пішов до лісу – мовчати й молитися.
у лісі
Ще, звісно, про те, як він годував ведмедя і дружив із ним. Улюблений дитячий сюжет!
преподобний і ведмідь
Про те, що він вітався словами “Христос воскрес!” – бо ж насправді радість воскресіння Христового має бути з нами кожного дня. Про його настанову: “Душу потрібно годувати Словом Божим”. Про те, як він помер, стоячи на молитві перед іконою, і про те, що святі, помираючи, стають тільки ближчими до нас.
Народна ікона

Дуже люблю, коли свято проникає у побут – і дітям, звісно, теж цікава така наочність. Матушка Емілі на своїй сторінці подає ідею – поставити поруч з іконою св. Серафима іграшкового ведмедика. Я так і зробила, і ефект був приголомшливим! Яся одразу ж поцікавилась: “А чого тут ібедик?!” – і це стало чудовою нагодою про все розповісти :)
IMG_3229

А ще, на додачу до розповіді, ми дивилися короткий мультфільм про святого.

Ну от і все. Гарного вам дня і серпневого вже світла!

Останній лист о.Миколая Добролюбова, репресованого в 1937 році

Сьогодні Церква святкує пам’ять новомучеників та сповідників, і поминає всіх постраждалих від гонінь за радянських часів. Постраждалих було так багато, що, ймовірно, кожна родина має кого згадати… Молюся про те, щоб перейти від проклять на адресу радянської влади до чогось більш конструктивного; вірю, що жертва новомучеників була недаремною і дуже хочу сказати “Слава Богу за все!”
Хочу поділитися останнім листом до родини мого двоюрідного прапрадіда, о.Миколая Добролюбова (він, як і о.Лавр, про якого я трохи писала тут, був розстріляний у грудні 1937 року). Мене вражає його любов, простота і довіра. Лист (наводжу його цілком і без виправлень) зберігся у Мантуровському музеї; дуже вдячна його директорові, п. Сергію Торопову, який надіслав мені копію.

Письмо родным из Мантуровского Домзака
арестованного по делу Полленского
священника Преображенской церкви села
Спасс Васильевского с/с Мантуровского района
НИКОЛАЯ ИВАНОВИЧА ДОБРОЛЮБОВА.
Ноябрь 1937 года.

Здравствуйте, мои миленькие, дорогие, ненаглядные Шурочка и деточки Ванюша, Лидонька, Юронька и маленький Кокочка!
Еще раз пишу Вам отсюда и, быть может последний раз. Вероятно, на днях нас повезут или в Горький или в Шарью. Дело наше закончено. Дело оказалось серьезным, хотя мы то совершенно непричастны к нему, но нас считают членами церковно-фашистской, диверсионно-террористической организации, которая якобы …. Считается, что [епископ] запутал всех благочинных, а наш благочинный Полленский не устоял на пытке и там почти в бессознании принял на себя эту вину и заявил, что он тоже член организации и получал директивы от Неофита, распространял их среди нас всех с целью проведения их в жизнь, чем сильно нас подвел, что его самого и нас губит. Так пощады ждать нечего, хотя мы не один не признаёмся в участии в этой организации, но поверят ли на…сты нашим показаниям.
Допросы были тяжелые. Меня допрашивали 11 раз и все под различной угрозой и под матюгами и стоя. Такая пытка. Ставили … … Я раз стоял 20 часов не сходя с места, раз стоял 15 часов, а остальные были короче не дольше 4-5 часов, но все без хлеба, без воды, без курева. Больше меня никто не вызывает и дольше меня никто не стоял. Стоял только Полленский там же, где он ввалил себя и нас в яму. По всем обстоятельствам видно, что приходится со всеми вами мои милые ненаглядные расстаться надолго. На сколько не надолго, а надеюсь на Божью милость, думаю, что когда ни когда, а вновь увидеться и собраться вместе.
Вот так обстоят мои миленькие … … … … Молю Господа Бога лишь о том, чтобы он дал вам всем крепости духом и телом, поддержал ваши духовные и телесные силы, а милые деточки будут так же умны и старательны, что и без меня выйдут в люди и будут утешением для своей [несравненной] мамочки и для меня и для всех [родных]. С Божьей помощью и с помощью наших дорогих, отзывчивых [родных] уж как-нибудь живите помаленьку. У меня только и надежда на то, что родные может быть, не забудут, не оставят.
Обо мне то уж очень не расстраивайтесь, думайте о себе больше. Вам тоже досталась тяжелая участь. Да сохранит и поможет Вам Господь Бог, а я уж буду как-нибудь притерпевать, видно моя такая судьбина. Прошу только Господа, чтобы он дал мне терпения и здоровья. Как вы то здоровы, мои ненаглядные. Маятно ли вам? Ходят ли ребятишки в школу? Чем вас не беспокоят ли? … уплатили, ну и ладно, спокойней. Хорошо бы, если ты, Шура, выхлопотала переплату. Сено, если не нужно, можно продать, еще у [Фертихи] есть сено на 12 рублей., но продавайте не дороже своей цены, а то не придрались бы к вам, как к спекулянтам.
Не знаю, что писать вам, что посоветовать. Я уже тоже советчик плохой, живите, как сами усмотрите и как Господь благословит. Я пока … видел здесь Д.И.Крылова и Бориса, их везут в Горький. Они оказывается взяты от милиции, по какому делу не знаю, они были не в нашей камере.
Режим сейчас строгий, ни передать, ни купить на деньги нельзя. В Горьком, говрят, еще строже. Так что не придется сообщить о себе, пока не определят.
Кланяйтесь и целуйте всех наших родных. Будьте здоровы и крепки духом. Да хранит вас Господь. Не будем отчаиваться, а надеяться … когда … свида…
И так мои дорогие, ненаглядные, миленькие Шурочка и деточки Ванюша, Лидонька, Юрочка и маленький Кокочка, до свидания. Целую Вас.
До свидания.

Друкувати! Різдвяний календар “Біблійна ялинка”

Вітання всім! Наш цьогоріч безсніжний грудень трохи заважає зануритися у передсвяткову атмосферу, але насправді ж до Різдва лишилося всього два тижні! Ми старанно розфарбовуємо та вирізаємо сніжинки, читаємо різдвяні книжки, готуємо листівки для рідних і друзів, а діти вже навіть почали прикрашати дім (що з цього вийшло  — див. у інстаграмі:)). Різдвяний календар у нас той самий, що був минулого року, хоча зізнаюся, що цього року готувати завдання виходить, на жаль, не щодня. Але від сьогодні й до Різдва до звичайних прикрашально-доброчинних завдань додаватиметься ще одне, яким я хочу поділитися.

tree_quotes

Вже давно мені припав до душі отакий проект, знайдений в англомовному блозі Orthodox Christian education (дуже рекомендую заглянути; там чимало цікавих ідей). Паперова ялинка, складена з біблійних віршів  — в тому числі пророцтв  — про народження Спасителя. Тут можна подивитися сам запис: Christmas Bible verse craft

І, звісно, мені закортіло зробити таке для нас із Сашком! І поділитися тут  — раптом ще комусь сподобається? Тож я підготувала вірші до друку у двох варіантах: українською (пер. І.Огієнка) та російською (Синодальний переклад). Можна роздрукувати просто на зеленому папері; можна на білому — і розфарбувати, як заманеться. Можна надрукувати половину віршів в білому кольорі, половину – в блакитному, і наклеювати на кольоровий фон (я зробила саме так); ну та взагалі  — як вам більше захочеться. Словом, ось файлики; в кожному  — по два варіанти для друку. Українською можна завантажити ТУТ, а російською  — ТУТ.

Якщо почати сьогодні (23-го), то якраз шостого можна наклеїти останнє “Амінь!” і саморобну зірочку на верхівку. Або можна “знаходити” по два вірші на день. Або взагалі “знайти” всі одразу і самим скласти-склеїти з них ялиночку (це, напевно, більше підійде для старших дітей, які вже знають чимало). А для малюків це  — чудова можливість поговорити про події Різдва та пророцтва не лише у переказах, а й з опорою на слова з Біблії. Дивні, ще не дуже зрозумілі, але такі красиві  — хороша інтрига та початок для розмови (принаймні, для мого п’ятирічки, якого ДУЖЕ цікавить все незрозуміле та загадкове!)

Буду дуже рада, якщо комусь іще цей міні-календар знадобиться і допоможе підготуватися до Різдва з малюками! Радісних і плідних вам приготувань!

Дерево те, над водою посаджене

Я натрапила на ці слова з Біблії завдяки книжці Елізабет Джордж (про яку хочеться розповісти уже давно, але все ніяк).
Благословенний той муж, що покладається на Господа, що Господь то надія його!
І він буде, як дерево те, над водою посаджене,
що над потоком пускає коріння своє,
і не боїться, як прийде спекота, –
і його листя зелене,
і в році посухи не буде журитись,
і не перестане приносити плоду! (Єр. 17:78)

До того я знала цей образ дерева лише із першого псалма, і він завжди зачаровував своєю красою, силою, впевненістю:
…Дерево, над водним потоком посаджене,
що родить свій плід своєчасно
і що листя не в’яне його,
і все, що він чинить, щаститься йому. (Пс. 1:3)

Про кого тут мова? Здається, про людину, що хоче бути з Богом, і бути дуже конкретним чином:
…в Законі Господнім його насолода, і про Закон Його вдень та вночі він роздумує. (Пс. 1:2)

Пані Е.Дж. роздумує над цими місцями у розділі про час особистої молитви — ті хвилини щодня, які ми проводимо наодинці з Богом.
Так, здається, що у західно-християнському світі є добре сформована традиція цього devotional time; є різні технології, що полегшують його і прикрашають — як, наприклад, цей чудовий молитовний щоденник у православної авторки блогу orthodoxmom.com. Дуже надихає! Але ж суть не у красивих записничках.
Суть у тім, що ми обираємо віддати цей час — ці дорогоцінні хвилини нашого дня, коли, можливо, ми нарешті лишилися на самоті і от тепер-то все зробимо!… — на читання Святого Письма і молитву.
Так, це найголовніші стосунки нашого життя.
Але ох, як це важко!..
Принаймні, мені важко. Одразу хочеться переробити все незроблене за останній тиждень, а молитва — ну що молитва, всі ми знаємо, скільки разів на день пересічна мама звертається до Нього! Скільки коротких сердечних криків супроводжують наше приготування їжі, вдягання на прогулянку, власне прогулянку із високими гойдалками, на яких обов’язково треба стояти і сильно гойдатися, і навчання, і всі дрібні сварки, і недуги, і поїздки громадським транспортом, і вечори — ох, ці вечори, коли сил немає вже ні на що, а попереду ще Велика Битва Вкладання Спати! Мама не може не молитися; інакше їй не зберегти здорового глузду і мирного серця. То, може, цього й досить?..
Комусь, можливо, й досить. Але моя практика показує, що день, який почався із п’ятнадцяти хвилин читання й молитви та день, який почався якось інакше — це зовсім, зовсім різні дні. А якщо не вдалось піднятися раніше й лишитись на самоті, то ті самі хвилини за ранковим чаєм, навіть у присутності родини, змінюють дуже багато. Замість інстаграму, так :)
Тому що Божі обіцянки — на відміну від усього іншого — незмінні.
IMG_20150720_113808
Перший псалом я звикла чути як частину першої кафісми, на початку всенощного бдіння, коли тільки-тільки проспівали 103 псалом, і вечірнє світло заглядає у вікна храму, і свіжий спокійний голос із кліросу читає:
И будет яко древо насажденное при исходищих вод,
еже плод свой даст во время свое,
и лист его не отпадет,
и вся, елика аще творит, успеет.

Як же хочеться “успеть” — водночас встигнути та досягти успіху — в усьому, що я робитиму сьогодні. Як хочеться принести свій плід у свій час — не поспішати і не зневірятися, і не намагатися вродити замість яблука, скажімо, хурму… Як хочеться у кожній ситуації розрізняти головне і другорядне, не поспішати з висновками і покараннями, любити, не шкодуючи серця — сьогодні, зараз, щогодини. Тримати Боже Слово у пам’яті, у серці, щоб воно було головним маяком у моєму локальному життєвому морі.
Можливо, саме сьогодні це вдасться.