Category Archives: Читаємо

Памяти м. Ульяны Шмеман: книга, изменившая жизнь

Рассказывая о другом, человек всегда в какой-то степени говорит о себе – по крайней мере, так нас учили в университете. И мне хочется рассказать о матушке Ульяне Шмеман именно так, из перспективы “встречи”.

Удивительно, как сильно может повлиять на твою жизнь тоненькая книжка! Когда мы еще только “встречались” с будущим о. Святославом, он подарил мне скромную, в мягкой зеленой обложке книгу “Моя жизнь с отцом Александром”. Тогда я была совсем еще юна и новоначальна, и в связи с планами на будущее моего любимого меня очень беспокоил вопрос о том, как это – быть матушкой. Я жадно читала все, что попадалось под руку – от замечательных воспоминаний м. Натальи Соколовой до коротких статей и форума матушки.ру :) Тексты были разными, но сходились в одном: жизнь жены священника – это подвиг, и подвиг тяжкий. И тут эта книга! Ни слова о подвиге, страданиях, терпении скорбей. Только радость и благодарность, только любовь. И все трудности и скорби проявляют ее и ведут к ней.

“Через несколько месяцев после рождения Ани я поняла, что снова беременна. Но в нашей парижской квартирке не было места для второго ребенка! И мы переехали в деревню под Парижем, l’Etang la Ville, где сняли «избу» – деревянную хибарку с удобствами на улице, одним краном с холодной водой, примитивной печкой, топившейся дровами и постоянно дымившей. Лето было прекрасным, осень – красочной, но зимы были трудными. Мы мерзли, голодали и – ждали второго ребенка.
(…) Оглядываясь назад на эти годы жизни с маленькими детьми, без отопления и горячей воды, без денег с 15 числа каждого месяца и до его конца, я вижу, как мы были бесконечно счастливы. (…) Св.-Сергиевский институт просто нищенствовал, особенно во время войны, когда Александру приходилось сидеть на занятиях с забинтованными пальцами, так как он их отморозил и испытывал сильную боль. В институте почти не топили, в классах было очень холодно. Как я уже писала, несмотря на это, мы были вполне беспечны! Денег никаких не было, и такой подход к жизни казался вполне естественным. Жизнь состояла из череды малых чудес: неожиданный подарок, посылка из Америки… И я, и Александр на всю жизнь сохранили это чувство. Я действительно могу порекомендовать такой подход к жизни: он не только соответствует Евангелию, но и очень удобен!

А вот как об периоде вспоминал о. Александр в “Дневниках”:
“…Перечитал написанное и остановился на словах “L’Etang la Ville”. Мы прожили там почти шесть лет! С 1945 по 1951. Оттуда я ездил посвящаться, а потом – служить в Clamart. Оттуда также поехал – в октябре 1945 – на свою первую лекцию в Институте. Оттуда Льяна ездила в Clamart к родителям рожать Сережу и Машу. Мы были тогда невероятно бедны (иногда, накормив детей, сами не ужинали), но какие же это были счастливые годы! Жили прямо на опушке леса, в продувной избе. Часто гуляли по лесу – помню почему-то одну такую весеннюю прогулку, яркость березовых стволов, ландыши, и почему-то это осталось в памяти связанным со словами “Христос – новая Пасха”…”

Schmemann-1

Какую огромную и безусловную веру надо было иметь для такой радости! И вся эта книга есть явление этой веры – не слова о ней, а она сама. И вот за это потрясающее переживание свидетельства, присутствия, реальности веры и жизни с Богом я бесконечно благодарна м. Ульяне. (Здесь я хотела написать что-то умное о мужском и женском богословии, но, заглянув в “Дневники”, увидела, что о. Александр меня опередил :) :
“Женщина – жизнь, а не – о жизни . Потому ее миссия – вернуть человека от формы к содержанию жизни. Ее категории те, которым априори нет места в структуральных, “мужских” редукциях: красота, глубина, вера, интуиция. Всему этому нет и, что еще важнее, не может быть места в “марксизмах”, “фрейдизмах” и “социологиях”.
И правда, в этой небольшой книге нет поучений и проповедей, это – просто рассказ о череде событий: рождение, эмиграция, жизнь в Париже, рождение детей, переезд в Штаты, служение, преподавание, семейный отдых, болезнь и смерть… Но каждый эпизод полон жизни, любви, света и воздуха, легкости и свободы – настоящее явление жизни с Богом.

И потрясение от прочитанного, действительно, изменило мою жизнь. То есть я, конечно, уже знала слова Апостола “Всегда радуйтесь”, но только прочитав эту книгу, впервые увидела и почувствовала, как это может быть (позже были другие книги и люди, встречи и впечатления, являвшие эту радость… слава Богу!). Мне как-то открылась бесконечная ценность жизни, просто жизни, а не слов о ней; любви и уважения в браке; радости и благодарности о детях; я стала думать об этом и молиться, и образ м. Ульяны стал для меня неким образцом, к которому хочется стремиться. И еще одним образцом, конечно, стала святая праведная Иулиания Лазаревская, о которой я узнала о ней именно из этой книги, потому что м. Ульяна была ее пра-пра-правнучкой, названной в ее честь. Жизнь праведной Иулиании, как и жизнь м. Ульяны, была примером твердой веры и огромной внутренней свободы – чего стоит один эпизод с едой: святая, живя в подчинении у свекрови, жаловалась на непомерный аппетит и просила большие порции еды, а позже тайком раздавала их бедным. Та же свобода и легкость на грани юродства слышится в словах м. Ульяны, когда она пишет, например, о своей болезни:
“…Я много лет работала в школе, и, в конце концов, стала руководителем большой частной школы. Как я уже писала, за четыре года в этой должности я перенесла две операции на головном мозге, и жизнь нам предстала в иной перспективе – один из нас умрет! Но Александр сказал мне: «Не беспокойся, ты поправишься. Столько людей за тебя молятся, они не хотят, чтобы я стал епископом». В больнице Александр не отходил от моей постели. Мы постоянно играли в карты, обыкновенно в «дурака», игру, в которой я всегда выигрывала. И я поправилась.” Вот эта невероятная легкость, с которой написан текст, этот юмор и эклектичность стиля – не безрассудство и не бравада; это легкость человека, отдавшего себя Богу и живущего в Его свете и радости, где, действительно, всякое иго и бремя теряет свою тяжесть. Она пережила о. Александра на много лет, и можно только представить, как тянулись для нее эти годы в ожидании встречи, но свою книгу она заканчивает словами благодарности:“…Эти воспоминания – мой способ благодарения за то счастье, что я разделила с Александром, и я повторяю вместе в ним: «Господи, хорошо нам здесь быть!»”

Хочется процитировать еще что-то вдохновляющее, но тогда, чувствую, придется перепечатывать все подряд :) Я хотела бы подарить эту книгу каждому из вас, чтобы и вы могли почувствовать эту атмосферу легкости и света – будто ты просто беседуешь с м. Ульяной на терассе за чашечкой кофе в солнечный день, слушаешь и радуешься.

Вчера, накануне годовщины венчания с о. Александром, она отошла ко Господу, ушла к Богу, Которого так любила – и, верю, что и к своему супругу, без которого она прожила тридцать с лишним лет. Она писала о его смерти как о торжестве жизни, и хочется верить, что и ее главная Встреча была такой.
shmeman

Книга Марі Кондо про чарівне прибирання, що змінює життя:)

Книгу японської авторки Marie Kondo “The life-changing magic of tidying up” я прочитала зо два місяці тому, і одразу ж поривалася про неї написати, але вирішила трохи зачекати, поки я втілю те, що так мене захопило, у життя нашого дому. І скажу чесно – я зрозуміла, чому ця книжка стала мегабестселлером! Поєднання максимальної простоти та високої ефективності таки справді має чарівну дію :)
Основні ідеї книжки надзвичайно прості:
– викинути все зайве
– охайно скласти те, що залишилося
– ставитися до речей з повагою

Звучить якось аж занадто просто, правда? Так, ніби все це ми вже десь читали, і нашого життя це не змінило (принаймні, мого :) ). Але підхід Марі Кондо відрізняється деталями, які, зрештою, й змінюють усе – і про них я хочу написати.
konmari2(c) pinterest

Пункт 1: Позбутися всього зайвого. Тут є найбільша – для мене – відмінність авторки від решти порадників з організації: зайвим вона вважає все, що не викликає яскравої радості, або “спалаху радості” (“spark joy”). Бо якщо навколо нас будуть лише ті речі, які ми дійсно любимо – нічого випадкового, забутого, внутрішньо чужого – то жити дійсно стане значно радісніше. А все решту, те, що спалаху радості не викликає – нецікаве, набридле, відкладене на “потім колись” – слід викинути або віддати. Кожну річ – пише Марі Кондо – треба взяти до рук, відчути її та збагнути, чи викликає вона у вас радість. А тоді або залишити її, або одразу ж відкласти, щоб віддати. І коли я почала це робити, то в моїй голові щось стало змінюватися кардинально. Я раптом побачила, скільки навколо мене зайвого – і наскільки вільнішим і прекраснішим стане життя, коли цього позбутися! Чоловік хитав головою, але зупинити мене не міг. Я перебирала-перебирала-перебирала… доки не лишилося тільки най-найулюбленіше. І наскільки легше стало дихати, скажу я вам!
Марі Кондо радить дотримуватися такого порядку перебираня: спершу одяг, потім книги, тоді “різне”, а насамкінець – те, що має емоційну цінність (пов’язане зі спогадами абощо…) І обов’язково сортувати не за місцем розташування, а за категорією, бо лише так можна напевно дізнатися, скільки чого у вас є :) Тобто діставати усі футболки, або всі сумки, або всі книжки за один прийом, незалежно від того, в якій кімнаті вони лежать:)
Ще одна важлива деталь: наводити лад треба якомога швидше. Ваша мета – побачити результат своєї праці, а не просто викидати певну кількість речей на день (так, звучить як цілковите анти-флайледі! але це працює:) ) А цей результат – охайні шафи, вільні полиці, загальне зменшення візуального шуму – надихає просто надзвичайно! Моїм відчуттям було: “Отак і має бути. Чому ж я не зробила цього раніше?!”

Пункт 2. Знайти для кожної речі своє місце та форму зберігання. Марі Кондо стверджує, що коли позбутися усього зайвого, то залишене завжди ідеально вписується у наявний простір :) І дуже важливо знайти для кожного предмету його власне місце та завжди його туди повертати. Це принципово знизить візуальний шум, який – не знаю, як вас – мене дратує неймовірно і забирає сили. (Чесно кажучи, єдине приміщення, яке я ще не впорядкувала за методом Марі Кондо – це наша велика кухня, і ось там я почуваюся найгірше: безлад розпорошує і пригнічує). Натомість порядок навколо вивільняє сили й бажання щось робити – і наслідком цього природно стає та сама переміна життя, обіцяна в заголовку :)

Пункт 3. Ставитися до речей з повагою. Мені важко повністю погодитися з авторкою, яка геть зовсім одушевляє предмети і пропонує, приміром, вітатися з будинком та дякувати речам, які вже відслужили свій термін. Але сам принцип поваги до речей дуже мені відгукується, й дітей я теж намагаюся цьому вчити: бачити за предметом працю й час тих людей, що його робили. Навіть якщо це безіменні китайські трудівники (які, бува, працюють недостатньо якісно – зате дешевизна іграшки дає нам можливість її купити). Повага до речей допомагає й позбуватися їх: краще віддати свою річ, аніж залишати у себе, не користуючись нею! Тоді в неї з’явиться шанс знайти свого господаря та приносити йому радість і користь – замість того, щоби припадати пилюкою у вас на полиці.

На ютьюбі є декілька відео з авторкою: тут вона геніально граціозним жестом складає фуболки та шкарпетки, тут впорядковує шухлядку з нижньою білизною, а тут узагалі проводить відкриту 40-хвилинну презентацію своєї книжки, якої може бути цілком достатньо для ознайомлення із системою ;) Ще у неї є свій сайт – теж світлий і вишукано мінімалістичний :) За Марі Кондо цікаво спостерігати; здається, що вона із тих людей, що однією своєю появою гармонізують простір, до якого потрапляють. Схоже, що в неї справді талант до наведення ладу – і цей талант надихає. Сподіваюсь, вам також сподобається:)

Де живуть не-піратські книжки

Відколи я попрощалася з піратською Windows і перейшла на безкоштовну Ubuntu, то стала активніше цікавитися легальними електронними книжками. Раніше я теж час від часу їх купляла, але піратська ОС вкупі з фотошопом лежали у моїй свідомості непідйомним тягарем і всіляко натякали, що краще завантажити щось із торентиків… А тепер, навпаки, хочеться бути максимально чесним і по можливості – все ж таки купувати.
Але якщо українські книжки можна недорого придбати на bookland.com (чудовий зручний сайт, що надає уривки для ознайомлення незгірш від Амазону), то англомовні на тому ж Амазоні коштують не менш десяти доларів за штуку, що з нинішнім курсом валют видається таки забагато… Тож я дуже зраділа, знайшовши англомовну бібліотеку Scribd.com, що працює за принципом абонементу: платимо $8.99 на місяць і читаємо, скільки влізе! Звісно ж, у них є й додатки для IOs та Android, щоб читати в дорозі, вночі та на дитячому майданчику (сусіди підтвердять, що без телефону мене там не бачили). Особливо радує те, що в перший місяць можна читати безкоштовно, а якщо перейти за реферальним посиланням (ось воно – ще раз), то й не один місяць, а два! А якщо раптом не сподобається, то скасувати передплату можна в будь-який час. Словом, щиро раджу: вибір там великий, а умови – дуже приємні. Я, наразі, взялася за Artist’s Way Джулії Кемерон, а на черзі маю ще купу всього, що давно хотіла прочитати. І, може, ви теж щось порадите?;)
ebook reading
(c) Pinterest