Author Archives: Люба

Простий рецепт Василопіти та зі Святом!

А що другий празник…Святого Василя!

З народженням Василька день пам’яті свт. Василія Великого став для нас і родинним святом. Чесно кажучи, я уважно прочитала його житіє лише коли була при надії — й була вражена широтою цієї особистості! Здається, неможливо бути водночас таким освіченим, таким діяльним, так палати любов’ю до Бога і так допомагати людям — і все це за дуже недовге життя (святитель прожив усього 49 років)! Саме його вважають засновником перших доброчинних організацій! Зазирнувши до січневого тому Синаксаря, можемо прочитати про те, що святитель “збудував поблизу Кесарії величезну благодійну установу, “місто милосердя”, назване згодом Василіадою. Там довкола храму групувалися лікарня, богадільня, лепрозорій, готель, школа, майстерні тощо. Святитель намагався якомога частіше відвідувати це місце, сам доглядав за важкохворими, обіймав та втішав прокажених. …До Василіади, що була за кілька кілометрів від Кесарії, йшло так багато людей, що незабаром вона перетворилася на центр міста”.

Серед православних християн Греції розповсюджений звичай випікати до дня пам’яті свт. Василія особливий хліб, що називається Василопіта (тобто “Василів хліб”), і ховати у тісто монетку — на згадку про милосердя святителя та пов’язану з ним чудесну історію:

Одного разу, в особливо голодний рік, імператор наказав жителям Кесарії заплатити величезний податок, якого вони не могли собі дозволити. Люди мусили віддавати не лише гроші, а й ті родинні коштовності, які мали й берегли. Коли святитель Василій дізнався про це, то звернувся до імператора, щоб переконати його повернути людям їхні гроші та коштовності. Милістю Божою імператор покаявся у своєму вчинку та звелів повернути жителям Кесарії їхнє майно. Але як дізнатися, кому що повертати?!.. Святитель ревно молився про це, а тоді попросив міських пекарів запекти монети й коштовності до буханок хліба. І коли хліб роздали кесарійським родинам — то, в чудесний спосіб, кожна отримала назад власні коштовності!

І от у пам’ять про це греки печуть солодкий хліб, запікають у нього монетку (як варіант — родзинки ;) ) та їдять святковим днем. В нашій родині також печуть його другий рік поспіль. Якщо хочете спробувати — приєднуйтесь!;)
IMG_6437

Вам знадобиться:
1 ст. масла
1 ст. цукру
6 яєць
4 ст. борошна
2 ч. л. розпушувача
цедра 2х апельсинів (натерта)
сік 3х апельсинів (близько 210 мл.)

Збийте масло, щоб воно стало м’яким та пухким. Поступово додавайте цукор. Додайте по одному яйця, а тоді — апельсинову цедру. Тоді додавайте борошно, розпушувач та соду, чергуючи з апельсиновим соком.
Вилийте тісто у змащену маслом і притрушену борошном форму, додайте загорнуту у фольгу монетку й розгладьте поверхню якомога краще. Випікайте при температурі 180 С протягом 40 хвилин, а тоді — ще 20 хвилин при температурі 160 С. Дайте вихолонути й дістаньте з форми. Якщо бажаєте, хліб можна прикрасити цукровою пудрою.
IMG_6446

За традицією, васілопіту печуть удома та при храмі, урочисто розрізають на шматки під спів kalanta — новорічних пісень (щедрівок?!), а той, кому дістанеться монетка, вважається благословенним. Солодкий смак хліба символізує солодкість вічного життя й вічну радість у Божому царстві — а ми щиро бажаємо й вам долучитися до цієї радості!

Зберегти

Просто скоро Різдво! марафон, ч. 0: найпростіші варіанти адвент-календаря

От і наближається Різдво: вже за тиждень почнеться Різдвяний піст! Для мене він завжди радісний, наповнений особливим святковим настроєм і дитячим очікуванням дива. Хоча в моєму дитинстві Різдва не було… І яке це щастя – знати, що в наших дітей воно уже є, і ми разом із ними можемо творити зимову казку щодня – не просто чекати ялинки та подарунків, а робити добрі справи й готувати своє серце до свята Народження Спасителя. Читати Біблію й добрі Різдвяні книжки, ходити до церкви і, затамувавши подих, прислухатися до того, як уже на початку грудня, на Введення, вперше прозвучать Різдвяні ірмоси: Христос раждається – славіте! З любов’ю готувати саморобні подарунки рідним та друзям, підписувати листівки і вчити колядки, щоб їх порадувати; майструвати прикраси та іграшки і прикрашати ними домівку та ялинку…ох!

Якщо ви теж так любите передріздвяний час, то напевне розумієте мій захват. І, можливо, вам буде цікаво приєднатися до нашого різдвяного марафону! Я вже давно хотіла провести “щось таке” в колі однодумців, і рада, що нарешті зважилася. Було б так чудово разом готуватися до Різдва, ділитися досвідом і матеріалами, дивитися на фото святкових приготувань і передавати одне одному вітання! Тож – приєднуйтесь:)

Починаючи з 27 листопада, двічі на тиждень я писатиму про нашу підготовку. Ділитимусь матеріалами та ідеями для занять, планом біблійних читань, колядками, книжками та ідеями добрих справ. Все це буде розраховано на діток від 3 до 10 років, але можливо, сподобається і вашій “внутрішній дитині”:) – принаймні я, читаючи про різні дитячі заняття, часто ловлю себе на думці, що от би самій усе це поробити… У кожному дописі будуть також завдання для вас; ви можете виконати їх або творчо переробити, і написати про них у себе з хештегом #просто_скоро_рождество. А наприкінці марафону серед усіх активних учасників ми розіграємо призи! Наразі це – призи-сюрпризи, бо перемовини зі спонсорами ще тривають… але впевнена, що вони вам сподобаються:)

* Основний майданчик проведення марафону – Інстаграм, але всі матеріали й завдання будуть дублюватися тут!
* Відмінність моєї задумки від багатьох подібних марафонів – у тому, щоби сконцентруватися не на антуражі, а на смислі Свята. Ми будемо вивчати біблійні та богослужбові тексти, а колядки та книжки, про які я писатиму, будуть не просто святково-настроєвими, а саме про Різдво… Це те, чого мені не вистачало в наявних проектах – того я, власне, й вирішила влаштувати це сама :)
* Хештег марафону – #просто_скоро_рождество. Марафон двомовний, а слово “Рождество”, хоча й рідко вживається, існує в нашій мові як діалектизм, тому здається мені цілком придатним;)
* Проект буде повністю безкоштовним і відкритим для всіх охочих! Але якщо у вас виникне бажання, ви можете віддячити фінансово і переказати 50 гривень / 100 рублів / 2 долари.:)

Плануючи цей марафон, я передусім орієнтувалася на нашу сім’ю та свої можливості – тому тут не буде складних завдань, що вимагають довгої підготовки та кропіткої роботи. Все розраховано на зайнятих або дуже зайнятих батьків. Тому й сьогодні я хочу поділитися найпростішими варіантами адвент-календаря, які можна просто роздрукувати й повісити на стіну чи холодильник. Або, можливо, ще щось склеїти та прикрасити – але на все разом піде напевне не більш ніж дві години часу. Звісно, в мережі можна знайти різноманітні варіанти вишуканих та прекрасних рукодільних календарів на будь-який смак – можливо, ви зробите чи придбаєте якраз такий, поділіться! А в нас цього року вільного часу менше, ніж дітей, а днів у місяці більше, ніж грошей :) – тому пануватиме простота.

Journey-to-the-Nativity-of-Christ-Old-Calendar
Тут можна завантажити мінімалістичний календар від Дженіфер Хок, який легко можна роздрукувати й доповнити (наприклад, вписати свята й назви місяців), а також ідеї для добрих справ, які можна робити разом із дітьми.


А таким простим календарем ми користувалися минулого року: доріжка до ясел з Немовлям. Цього року дизайнер додала до нього ще й кольорові фішки та фігури Богородиці, Йосифа та віслючка, які можна роздрукувати (чи, можливо, навіть вирізати з фетру?!), наклеїти на магнітну основу чи вшити всередину магніт – та пересувати календарем!

На додаток до таких календарів добре використовувати особливу коробочку (чи пакетик, чи конвертик) для завдань. Ми брали звичайну досить велику коробку, обклеювали її кольоровими папірцями та робили дверцята…(отут вона є, а також маленький смішний Сашко:) ). Після трьох років використання вона вже втратила свою красу, тому цьогоріч будемо робити нову:) А можна зробити й інший варіант календаря – з багатьма конвертиками чи пакетиками; тоді коробочка буде непотрібна, бо завдання можна буде розміщувати просто у конверті з датою цього дня.

houseshapedbags2
– цей календар із пакетиків-будиночків мене зачарував своєю стриманою простотою. Джерело – http://craftandcreativity.com .

Cute-and-simple-DIY-advent-calendar-with-holiday-activities-6
– а цей календар ще простіший у виконанні: лише обгортковий папір і прищепки! З сайту https://bouncebackparenting.com

Протягом тижня, що лишається до початку посту, якраз можна підготувати календар, який сподобається вам найбільше – разом із дітьми, щоб мати спільне заняття, або по секрету від них, щоб зробити сюрприз. А ще добре буде спланувати меню на перший тиждень або хоча б на перші два-три дні посту: це допоможе плавно перейти до постового харчування та уникнути голоду й дратівливості (а також метушні на тему “не-знаю-що-приготувати-ааа!”). Та, звісно, продумати, від чого ми й діти зможемо відмовитися у їжі та в розвагах, щоб зосередитися на головному. І, помолившись, ступати на постовий шлях!

Ну от :) Будемо йти до Різдва разом? Пишіть, який календар вам сподобався, або який буде у вас! А я буду готувати наступний допис: там будуть читання зі Святого Письма, картки із завданнями і трохи мого досвіду передсвяткового планування. До зустрічі 27-го!

Зберегти

Зберегти

Зберегти

Зберегти

Зберегти

Зберегти

Зберегти

Поради новонародженій мамі: мій досвід відновлення після пологів

Я довго підступалася до цього запису, бо ніяк не могла знайти доречний тон. Мені б не хотілося давати категоричні поради та претендувати на всезнайство – я не вважаю себе фахівцем, та й дітей у мене всього троє :) Просто напишу тут про те, що допомагало мені пройти через післяпологовий період, відновити здоров’я та сили, увійти до нового етапу життя і прийняти його з радістю. Те, що я сама хотіла б почути, народивши першу дитину. Добре пам’ятаю цю суміш тотальної самотності, розгубленості, втоми й туману в голові. Було б так чудово, якби тоді хтось зробив мені горнятко гарячого чаю, сів поряд і сказав…

– Все буде добре. Попри всі нинішні тривоги й переживання, невпевненість і слабкість. Протягом тисячоліть жінки народжують і вирощують дітей, і ти також з цим упораєшся. Це не так важко, як видається у перші тижні. Це просто нове уміння — цілий комплекс нових умінь — які стануть частиною твого життя, і ти не згадуватимеш про них, як не згадуєш про техніку переставляння ніг під час ходи, чи техніку поєднання літер на письмі. Ти обов’язково звикнеш годувати, правильно носити на ручках та у слінгу, купати малятко і спати фрагментарно. Все це стане абсолютно нормальною частиною твого прекрасного життя, ніжним і неповторним етапом, про який ти згодом ностальгійно згадуватимеш.
IMG_9496
Якщо Бог довірив тобі дитину, і ти прийняла цей дарунок — ти неодмінно впораєшся. Бо Він не помиляється.

– Дай собі час. Переміни, що відбулися у твоєму тілі, думках, побуті — величезні. Аби звикнути до них, потрібен час. У багатьох традиційних культурах перші сорок днів чи шість тижнів вважаються сакральним періодом, протягом якого жінка максимально закрита від зовнішнього світу, не має жодних соціальних і мінімум домашніх обов’язків; для неї створюється безпечний простір відпочинку та спокою, в якому вона проживає цей перехід до нової ролі. Саме цього так бракує сучасним жінкам: щойно народивши, молода мама відчуває суспільний тиск — якнайшвидше повернутися до своїх обов’язків дружини та працівника, стати ідеальною мамою, схуднути, встигнути все… Чи не з цим пов’язана сумна статистика післяпологових психічних розладів?.. Не знаю, я не фахівець. Але впевнена, що нам просто необхідно використати надбання традиційної мудрості й дати жінці — тобто собі — просто відпочити. Не варто одразу ж очікувати від себе ефективності, повернення у довагітну форму, організованості та врівноваженості. Так, можливо, раніше ти встигала все, а тепер нібито не встигаєш нічого… Просто пам’ятай, що це тимчасово. Все обов’язково налагодиться; повернуться сили, вибудується новий ритм, новий порядок, нові звички… Головне, щоб у серці був мир. А для цього —

– Годуй свою душу. Це найважливіше. Якби треба було залишити тут одну пораду, я б обрала саме цю. “Більш ніж щось інше пильнуй своє серце, бо з нього б’ють життя джерела” (Прип. 4:23). Не пускай до себе думок зневіри та невдоволення, дякуй за все, що маєш і чого не маєш. Тримайся за Бога міцно-міцно, проси Його про допомогу, про радість, про сили, про мудрість… І Він неодмінно дасть. Як у тій притчі, де друг просить опівночі хліба для іншого друга — і господар, якщо й відмовить одразу, “все ж таки з-за його настирливости підведеться і дасть, скільки той потребує” (Лк. 11:8). Днями я перечитувала цей уривок і вперше помітила, що Господь наводить цю притчу у зв’язку з темою молитви — і фактично зобов’язує Себе нам відповідати, коли ми просимо духовних дарів! Доброта небесного Батька вражає. Намагайся читати щодня хоча б кілька рядків із Біблії, рано-вранці, коли всі ще сплять, або вночі, заколисуючи малятко, або у хвилини тиші вдень. А якщо вийде – ще й сторінку з надихаючої духовної книги. Це буде твоїм недоторканним запасом, що дасть сили любити, турбуватися, радіти – знову і знову.

– Підтримуй своє тіло. Особливо у перші сорок днів — це час інтенсивного відновлення та відпочинку після напруженої роботи. У медичних традиціях Сходу (зокрема, Індії та Китаю) вважається, що повноцінне відновлення у ці перші тижні забезпечує міцне здоров’я жінки протягом усього її подальшого життя! Варто більше відпочивати, не навантажувати себе, подбати про поживну їжу та хороші вітаміни (особисто мені під час вагітності та годування дуже допомагає Rainbow One Prenatal ; і, здається, своїми ранніми зубами та шевелюрою Василь також завдячує їм). Їжа особливо важлива у перші тижні, коли встановлюється лактація і хочеться їсти, здається, весь час :) Вона просто мусить бути корисною, простою та швидкою у приготуванні. А ще смачною, щоб не тягнуло на цукерки й гамбургери :) Я б порадила ще під час вагітності скласти перелік простих і смачних страв, які ти вже вмієш готувати — бо в післяпологовому тумані багато чого забувається. А ще — прочитати книгу The First Forty Days: The Essential Art of Nourishing the New Mother : це справжня скарбничка простих і поживних рецептів для молодих мам, а також порад щодо відновлення протягом перших сорока днів, заснованих на уявленнях традиційної китайської медицини. Попри це, там немає чогось специфічно-китайського, натомість є багато тепла, турботи і буденної поезії раннього материнства — все як я люблю. Ця книга дуже надихнула мене більше дбати про себе й радіти цим неповторним першим тижням (навіть власній слабкості та фізичним обмеженням), а деякі рецепти вже стали звичними на нашому столі… тому не шкодую жодного витраченого на неї центу, і вам дуже раджу. Подивитися зміст і почитати безкоштовний уривок з неї можна тут:

– Приймай допомогу. Це дуже непростий пункт:) Я досі шкодую, що не погодилася, коли добра людина пропонувала посидіти зі старшими дітьми, щоб я могла поспати вдень (Василь, як і двоє старших наших діток, до трьох місяців майже не спав ночами). Або коли інша добра людина пропонувала погуляти з Ясею. Коли ти звикла все робити сама, приймати допомогу буває дуже незручно – але інколи просто необхідно. Допомагає думка про те, що той, хто робить тобі добро, не лише віддає свій час і сили, а й отримує радість та благословіння від Бога. Допомога може бути різною, але прийняти її — це завжди школа смирення. Так само, як і прийняти власну нефункціональність на цьому етапі. Змиритися з тим, що гуляти з дітьми вийде не так часто, як хотілося б, а веселий безлад вдома не дозволятиме викладати фото в інстаграм. Що вечерю часто готуватиме коханий, і це будуть куповані вареники чи смачнюща, але некорисна, смажена картопля. Що традиційне різдвяне печиво з дітьми пектимеш не ти, а дорога кума…
IMG_4397
Зате в тебе на руках буде найдорожчий у світі пакуночок — який, дасть Бог, виросте чудовою людиною та змінить світ на краще… Тому —

– Пам’ятай про головне. Ти не просто так не висипаєшся, втомлюєшся, потребуєш допомоги — ти ростиш нову людину. Просто зараз, у цю хвилину, на американських гірках емоцій, поміж сліз радості та сліз розпачу, метушливих днів і довгих ночей. Ти не лише годуєш її своїм молоком, а й насичуєш її своєю любов’ю, закладаєш найглибинніше, найцінніше, найпрекрасніше: впевненість у тому, що вона цінна, що її люблять, бачать і завжди про неї подбають. Це — те, що допоможе їй рости й розквітати, вірити в Бога як люблячого Батька й робити добро. Тому все це — недаремно, вся твоя невидима праця насправді не пропадає в порожнечі, а цеглинка за цеглинкою вибудовує любов у немовляті, у твоєму серці, у вашій родині. Навіть якщо зараз ти не бачиш цього своїми втомленими очима — це реальність, яка одного чудового дня неодмінно вийде назовні й засяє неповторним світлом. І у світі стане більше любові, добра і краси.

Зберегти

Зберегти

Зберегти

Зберегти

Зберегти

Перша чверть першого класу! Наша адаптація до школи

Цього року Сашко пішов у перший клас! Звісно, в мене були неймовірні переживання з цього приводу – перше вересня! перший дзвоник! шкільна форма! а він же тільки ось позавчора лежав на ручках і не спав ночами!

IMG_5825

Перші тижні були відверто важкими: ми зіткнулися з гострою адаптацією. Але невдовзі все владналося, і уже на початку жовтня Сашко весь час дивувався, чому учбові тижні так швидко добігають кінця :)

Хочу поділитися нашим досвідом адаптації до школи, бо він здається мені успішним – наразі маємо хлопчика, який добре вчиться, спокійно робить домашні завдання, відповідає на уроках і, хоча й радіє першим канікулам, але вже чекає наступної чверті. Все це – у звичайній школі, у великому (33 учня) гамірному класі, сидячи на передостанній (через високий зріст) парті – тобто умови важко назвати ідеальними. З іншого боку, в нього така чудова, терпляча, мудра вчителька, що це є величезною перевагою і важливим фактором успіху у першому класі. А оскільки Сашко вчиться за програмою “Росток”, явно розрахованою на виховання майбутніх ІТ-шників, то, за звичаєм їхнього жаргону, назвемо це пунктом номер нуль:

0. Хороша вчителька. Ми живемо у благословенний час, коли батьки можуть обирати школу, напрям навчання і вчителя – і це так чудово. Добра, уважна вчителька стає фігурою прив’язаності для дитини, і цей зв’язок між ними знижує рівень стресу, а отже, полегшує навчання. Звісно, найкраще можуть розповісти про вчителя ті, хто у нього вже навчався; саме так було у нас і я дуже вдячна за рекомендації, які привели нас саме до цієї вчительки!

1. Увага до сну. У перші дні й тижні навчання я намагалася вкладати Сашка ще раніше, ніж звичайно, бо чим більше сну – тим краще людина справляється зі стресом. Крім того, моменти засинання і пробудження варто робити якомога більш спокійними та радісними, щоб вони були острівцями стабільності у дні; цю пораду дала нам на батьківських зборах прекрасна жінка-психолог, і лише тоді я схаменулася й перестала стресувати щоранку. Чесно скажу, що я сама дуже побоювалася школи, і якось геть забула про важливість підтримання власної внутрішньої рівноваги! А це таки дуже значущий фактор. Тому що –

2. “Дзеркальні нейрони”. Пам’ятаю, як я здивувалася, коли вперше про них прочитала кілька років тому, але відтоді це знання не раз мене рятувало. Особливо тоді, коли треба було швидко й безболісно вкласти дитину спати або вмовити йти на прогулянку :) І ось тепер виявилося, що із приготуванням уроків та зборами до школи це працює не гірше! Секрет у тому, щоб створити у себе такий емоційний стан, який ми хочемо бачити у дитини, – тільки щиро, акторство тут не працює – і вона мимоволі перейме його. Для мене це означає, що треба прокинутися заздалегідь, привести себе в порядок, налаштуватися на день і прийняти його мирно та радісно – а тоді вже, з цим настроєм, будити Сашка. Або з ентузіазмом підійти до виконання домашнього завдання, ніби до битви, в якій ми неодмінно переможемо – і таки перемогти, бо дивовижним (для мене й досі) чином мій настрій передасться Сашкові! Так що дзеркальні нейрони – мої помічники:), хоча от Вікіпедія стверджує, що вони є недостатньо дослідженими, а їхня функція – до кінця не зрозумілою, тож можна назвати цей пункт якось по-іншому – “емпатія” чи “мамина внутрішня робота”, – але головне, що це працює.

3. Повноцінне харчування, в тому числі продукти, багаті на магній (гречка, квасоля, горіхи, какао) та калій (помідори, картопля, виноград, банани) – для підтримки нервової системи. Свіжі фрукти й овочі – щоб вистачало вітаміну С. Полівітамінів діти не приймають, але при перших симптомах застуди одразу вживають перевірені вітаміни для підтримки імунітету (з ними недуга минає значно швидше і легше), а з початком похмурих осінніх днів – й омегу-3. Також важливий перекус у школі (наших непогано годують в їдальні, але поки Сашко не хотів туди ходити – давали бутерброди та фрукти з собою) та вода – для підтримки, знов-таки, когнітивної діяльності:) Може, то самонавіювання, але я помічаю, що коли п’єш недостатньо води – думається якось важче, особливо у стані стресу. І навпаки.

4. Відсутність порівняння з іншими. Як на мене, це – дуже важливий фактор. Бо навіть діти одного віку, зібрані в одному класі – насправді дуже різні; й так само відрізняються їхні здібності, темпераменти, особливості. І хоча порада “порівнювати себе лише із собою вчорашнім” уже набридла своєю масовою популярністю, але ж вона дійсно справедлива. Спостерігаючи за своїм Сашком, я ясно бачу, що порівняння сьогоднішньої сторінки в прописах із тією, що була на минулому тижні – дуже надихає його на те, щоби старатися й працювати, докладати зусиль і перемагати. І моє постійне “нічого страшного” у відповідь на те, що інший учень зробив щось краще – теж явно заспокоює його і надихає на вдосконалення. Тут, знову-таки повертаючись до попереднього пункту, важливо щиро вірити в те, що “нічого страшного”, і твоя дитина не повинна бути найкращою в усьому одразу, і вже точно не мусить відповідати всім твоїм уявленням і побажанням… Це непросто для тих, хто ріс в атмосфері порівняння й конкуренції, але ж ніхто не обіцяв, що буде легко :) І я вкотре вдячна Богові за материнство як дорогоцінну можливість змінюватися й рости.

Отакі висновки я зробила з перших двох місяців шкільного навчання. Навіть не знаю, чи буде комусь корисний цей пост, бо ж навчальний рік уже у розпалі… але, можливо, знадобиться батькам майбутніх першокласників. Або ще комусь :) А як минала ваша адаптація до школи? Що б ви могли порадити – бо все ж таки я ще почуваюсь невпевнено у ролі мами школяра? Користуючись нагодою, передаю всім привіт і сподіваюсь, що знову буду писати у блог частіше. Так що – заглядайте!;)

IMG_5859

Вечірні клаптики

Чомусь тільки зараз, народивши третю дитину, я почала усвідомлювати, що насправді я вільна, а материнство не дорівнює рабству. Чомусь раніше мені не спадало на думку, що можна, наприклад, посадити меншого в рюкзачок і, поки тато вкладає старших, піти гуляти вечірніми вуличками. Дихати післядощовим, уже майже нічним, повітрям і вбирати кожну дрібничку, намагаючись запам’ятати те, що в сутінках не впіймає телефонна камера: краплі на темно-зеленому лискучому листі. Те, як дивується їм Василь. Світлі ще вишні, що в тому листі граються в хованки. Оранжеві плями світла навколо ліхтарів і високі квіти біля кожного двору, теж оранжеві. Туман, що спускається на ліс і залізничну колію, на дахи будинків і цибулинки куполів на нашому храмі. Щемкі пташині крики, чоловічі та дитячі голоси з-за парканів, акуратно припарковані блискучі машини…
2017-06-25 21.34.01

2017-06-25 21.34.41

2017-06-25 21.36.15

Йти і думати про те, як дивовижно повертається життя, як гарно і несподівано розгортається воно у тебе і в тих, кого ти знаєш. Про те, як ми всі схожі – та які незбагненно різні; про те, що ти не знаєш і ніколи не знатимеш готових рецептів і правильних відповідей – і як це неймовірно прекрасно: не судити й не вчити нікого. Нести відповідальність лише за власне життя. Про те, що своя стежинка може бути зовсім непримітною на перший погляд, але так важливо її побачити і насмілитися на неї ступити. Про те, які чудових людей мені пощастило знати – яких добрих мам, яких мудрих чоловіків, яких бурхливо-творчих і задумливо-делікатних дітей – і як же кортить їм та всім іншим розповісти про іхню чудесність!..

Про те, як незбагненно сильно любить нас Господь, про Його милість, що огортає весь наш світ світлом і сутінками, туманами і пташиними співами, дитячим сміхом і ароматами квітів. Про те, що маємо насичуватися цими хвилинами спокою і гармонії, щоб мати сили і любов допомагати тим, кому важко і хто страждає прямо зараз – деінде або ж і зовсім поруч. Бо хто, як не ми?..

І згадувати найгарнішу колискову про літній вечір, в якій, здається, вхоплена сама суть дитинства, літа, легкого вечірнього смутку, солодкого засинання – білоруську калиханку, яку мої діти називають “про машини в гаражИ”:

Зберегти

Зберегти

На друк: календар до Апостольського посту! // Календарь Петрова поста!

Ну от і починається Петрів піст, він же Петрівка, він же Апостольський піст! І я, не знайшовши відповідного календаря у мережі, зробила простенький сама, і радісно ним ділюся.

календар
Календар українською мовою можна завантажити ТУТ!
***А на русском языке календарь можно скачать ЗДЕСЬ!***

***Календарь на русском языке согласно Новому стилю можно скачать ЗДЕСЬ ;)
***The Apostles’ Fast Calendar in English (according to the New Calendar) can be downloaded HERE!
***The Apostles’ Fast Calendar in English (according to the Old Calendar) can be downloaded HERE!

Як ви, напевно, помітили, я дуже люблю постові календарі :) А все тому, що вони чудово допомагають унаочнити дорогу до свята і зосередитися на важливому. Ми не їмо зараз м’яса – а чому, власне, не їмо? Зафарбували рибку і згадали. А потім подумали: чи почитала мама Біблію сьогодні? Якщо ні, то побігли нагадувати)) Ми, до речі, збираємося прочитати за цей піст книгу Діянь, там якраз двадцять вісім розділів – по розділу за день. Читання можна супроводжувати відповідними розмальовками, малюнками, аплікаціями – я хочу спробувати це для Ясни, якій ще складно сприймати текст без візуальної опори. У вільному доступі є багато розмальовок та ідей для творчих занять за книгою Діянь; ті, що сподобалися мені найбільше, я поскладала до своєї пінтерест-папки “Апостольський піст”.

І двійко статей для натхнення:
“Церковний піст – це час зупинитися… для того, щоб іти” – роздуми о.Дениса Костомарова
“Знак риби” – пояснення символу риби у християнстві.

Радісного і плідного вам посту!

Зберегти

Зберегти

Зберегти

Про сміливість, свободу та принцип чужого раба

Христос воскрес!!! Цього року маю якесь особливо пронизливе відчуття: ми пережили зиму! Ми дожили до Пасхи!
IMG_4920
Цей Піст промайнув чомусь дуже швидко. Майже нічого з напланованого реалізувати мені не вдалося; особливо не вдалося проводити менше часу на кухні, але я не втрачаю надії колись таки освоїти достатню кількість швидких пісних страв… Зате це був час активної внутрішньої роботи. Почалося все з того, що наприкінці лютого я згадала про “слово року” і збагнула, що попередній рік уже скінчився – а отже, слово потрібно міняти! Новим словом року я обрала сміливість – чесноту, якої мені катастрофічно не вистачає. І…почалося. Я дуже вдячна Господу за можливості боротися зі своїми страхами і бути сміливішою, хоча від кожної з них у певний момент кортіло залізти під диван і ніколи, ніколи вже звідти не вилазити. Важко мені дається вихід “на люди”! Але тим не менше: вперше я брала участь у двох інтерв’ю – для сайту Дочки-матери та для проекту “Красота материнства”. Для останнього навіть була проведена фотосесія; це також було непросто, зате тепер у мене є гарні фото:)
DSC_0632
Також вперше вийшло на поверхню та отримало несподівану підтримку моє багаторічне бажання співати у церкві з дітьми, і протягом усього посту ми з дітьми нашої парафії розучували мою улюблену пасхальну пісню на слова святителя Миколая Сербського – “Радуйтеся!”. Ми виступали в Неділю жон-мироносиць і, сподіваюсь, попри технічну недосконалість, у нас таки вийшло всіх порадувати. Хоча для мене це було дуже страшно. Бо хто я така, щоб співати з дітьми? В мене немає ні відповідної освіти, ні досвіду. І хто я така, щоб давати інтерв’ю, або перекладати Житія, або, зрештою, писати у цей блог?..

І, промучившись достатньо довго та інтенсивно, я збагнула одну річ.
Все, що ми робимо тут – ми робимо не людям, а Богові. Ми виконуємо (або не виконуємо) Його волю, ми реалізовуємо Ним видані таланти, ми любимо Його дітей, ми змінюємо Його світ… І ми повинні звітуватися лише Йому. І лише Він у змозі по-справжньому знати, оцінювати і судити кожного з нас.
Ти хто такий, що судиш чужого раба? Він для пана свого стоїть або падає” – скільки я проплакала над цими словами, і яку неймовірну свободу вони дають! Свободу чинити по совісті, коли, здається, ніхто з тобою не згоден. Свободу не порівнювати себе з іншими, а спокійно робити те, до чого лежить серце; не боятися осуду – а просто робити, щоби було зроблено, і тому що ти не можеш не. Але й іншу, не менш дивовижну свободу – не давати оцінок іншим людям, навіть якщо ти з ними не погоджуєшся категорично. Людина може помилятися, і дуже сильно, але передусім вона є не твоїм сусідом, а дитям Божим, і має звітуватися лише перед Ним. Бо Господь дбає про всіх, і кожного веде окремим шляхом, і невідомо, чи не виведе цей звивистий шлях на верхівку найвищої гори – але точно відомо, що, відволікаючись на судження, ти спотикнешся і зійдеш із власної стежини.

Це нове знання ввело мене до якогось інакшого модусу існування – щодня я ніби заново його пригадую і синхронізую з ним свої дії та думки. Це, здається, ще більше сповільнює мій і без того неквапний зараз ритм – але результат безумовно того вартий. І тому я ділюся цим досвідом тут, у надії, що комусь він також буде корисним. Хоча в глибині душі мені здається, що більшість моїх друзів і читачів давно знають секрет цієї свободи і живуть згідно з ним :) Але ж раптом?
2017-05-01 11.05.39

Про квіти, маму та моє восьме березня

Що старшою я стаю, то більше люблю сонячне світло і квіти. І таємно ціную початок березня за те, що у продажу з’являються безкінечні гіацинти, тюльпани, нарциси, крокуси, мімоза, і ближче до восьмого числа скрізь зустрічаються усміхнені жінки з квітами. Особисто я маю зуб на фемінізм (пробачте, дівчата, це не модно, я знаю!) і через те не святкую восьме березня, але за цей квітковий бум – все одно його люблю. Дуже логічно і послідовно, так :) А ще, а ще десь у паралельній реальності існують створені флористами прекрасні букети з дивовижних квітів, ніжних, як хмарки на передвечірньому небі, з химерними назвами; їх напевно створюють чарівниці-принцеси з тонкими пальцями – не можу уявити, скільки краси треба носити в душі для того, щоб робити такі букети! Але одне усвідомлення того, що вони є, уже так зігріває серце.
IMG_4629

А ще восьме березня – це для мене Мамин день. Моя мама народилася сьомого березня, і це завжди було подвійним святом. Цього дня до мами щороку приходили “дівчата” – її колеги з музичної школи, – і всі разом весело святкували, і всі ємності у квартирі були заставлені квітами. Від учнів, від друзів, від колег; ну і я, відколи сама почала заробляти, старалася купити найгарніший букет! Мама була до подарованих квітів досить байдужа – вона любила мальви та чорнобривці, та дбайливо вирощувала їх на дачі. А для мене це було казковим часом, коли повсюди стояли квіти, квіти, квіти… Коли я прийшла до віри й усвідомила, що смисл цього свята мені геть не близький, то перестала вітати маму з ним та приймати її вітання – про що тепер, звісно, дуже шкодую, бо це було жорстоко й нерозумно… Але натхненно готувала пісну їжу до свята з маминими “дівчатами” – для тих її гостей, хто теж дотримувався посту :)

Цього року вже третю весну ми зустрічаємо без мами… Але часто згадуються її слова, усмішки, жарти – згадується найсвітліше. Тому що любов завжди перемагає. Тому що залишаються квіти, залишається ліс біля її будинку, пташки, за якими вона спостерігала з вікна спальні – все уже трохи інакше, але насправді те саме, бо нагадує про неї. Бо ми співаємо “Вічна пам’ять!”, і знаємо, що ми живі у Його пам’яті, у Його любові. І це вже – назавжди.
IMG_4637

А що квіти? Квіти, які так радують своєю довершеністю і так швидко в’януть, просто мусять нагадувати про швидкоплинність життя та його безкінечну красу. Бо ми – “як трава, що минає: уранці вона розцвітає й росте, – а на вечір зів’яне та сохне” (Псалом 89:5-6). Нагадування про те, щоб не марнувати часу, а рости, квітнути, радіти й любити. І яке прекрасне нагадування!
IMG_4602

Ну і про приземлене, а радше, земляне. В мене немає дачі, та бажання вирощувати квіти майже непереборне. Але я нічого про це не знаю! І боюся навіть спробувати. В мене на підвіконні ростуть дві дуже оптимістичні й життєлюбні фіалки, але хочеться чогось іще. Я думаю про герань – ще одну квітку мого дитинства, бабусину квітку, – але не впевнена, чи справлюсь. :) Може, порадите щось для такого початківця? Буду безмірно вдячна!

Підготовка до Великого посту з дітьми: корисні ресурси!

Вітаю з останнім тижнем зими! Для мене вона промайнула надто швидко цього року – бо стільки запланованого так і не встиглося зробити, – але й весни вже хочеться. І наближається Великий піст – Lent, весна духовна, десятина від року! Один із найулюбленіших моїх періодів, і щороку я чекаю на нього, затамувавши подих, хоча й знаю, що буде вогко й холодно, тягнутиме до м’яса і соцмереж, а часті служби, на які кортить зайти хоч на декілька хвилин, розбиватимуть звичний ритм життя… Але ж так хочеться скинути баласт набридлого егоїзму, страху, зневіри – і вирватися туди, нагору, де свіжий вітер і свобода любити. І Піст – найкращий для того час.

Файл 25.02.17 13 40 23

Ми всі зараз нездужаємо, підкошені традиційною лютневою застудою, але крізь хворобливий туман я намагаюсь зосередитися і якось підготуватися до Посту. Хочеться максимально спростити кухню, зменшити час і витрати на приготування їжі, загалом, трохи послабити ту зацикленість на їжі, яка, на жаль, у мене є… Підшукую прості та швидкі рецепти і планую ділитися ними в інстаграмі; перший уже є – смажений імбирний рис за мотивами китайської кухні. Ну й ще мене незмінно надихає розділ пісних рецептів на сайті душевної домашньої кухні “Мамина печка”!

Ще дуже хочеться – втім, не знаю, чи вийде, бо хочеться мені цього щороку:) – протягом Посту приділити більше уваги нашій оселі, навести скрізь порядок і чистоту, ще й гарно прикрасити до Свята (ідеї для прикрашання складаю на своєму пінтересті). Це пов’язано з моїм головним завданням зараз – навчитися жити в реальності, бути присутньою думками там-де-я-є. Бо чомусь мої думки майже завжди літають деінде, і це вимотує. Вдячна, що в мене є діти та домашні обов’язки, що вимагають моєї постійної присутності та активної участі, і в такий спосіб повертають до реальності. Але мені б хотілося бути в цій реальності постійно, а не смикатися весь час туди-сюди :) Тож менше наркотичного читання, менше порожніх балачок (чоловіче, лови мене на слові!:)), телефон на поличку – і вперед: займатися з дітьми, гуляти, готувати, наводити лад і красу. Побажайте мені успіху:)

Ну і найголовніше – підготовка до свідомого проживання Посту з дітьми. У нас, через нинішню обмеженість моїх сил, буде найпростіший мінімалістичний Постовий календар і картинки до нього (тут його можна завантажити безкоштовно), хоча взагалі в мережі можна знайти багато чудових творчих прикладів саморобних календарів! Мені, приміром, дуже подобається такий від матушки Емілії. А ще вперше роздрукую для Сашка та Ясі “Пасхальні паспорти” – хіт серед моїх західних друзів (також існують різні варіанти; звідси) можна завантажити безкоштовний макет двомовного – російсько-англійського – паспорту. З цим паспортом дитина вирушає у постову подорож до Пасхи, і позначає в ньому кожну службу, яку вдалося відвідати. І паспорт, і календар дають чудові нагоди до того, щоб поговорити про кожен тиждень Великого посту. Для себе я читатиму книгу “Великий піст” о. Олександра Шмемана, і по можливості ділитимуся найголовнішим із дітьми. Як правило, всі наші розмови про церковні свята відбуваються у ті п’ять хвилин, що ми йдемо від дому до храму, – решту часу вони надто зайняті :), а в ці хвилини готові слухати і сприймати – тому я люблю почитати й подумати про службу заздалегідь, щоб могти коротко розповісти про найважливіше.

А ще з’явилася дуже корисна і мудра стаття матушки Вікторії Могильної про проведення Посту з дітьми! Там стільки любові та дорогоцінного багаторічного досвіду – прочитайте обов’язково!
А які ваші плани на Піст? Що плануєте читати, які завдання ставите, чим займатиметеся з дітьми? Буду вдячна, якщо поділитесь вашими планами та ідеями! Світлого і плідного вам Посту!

Памяти м. Ульяны Шмеман: книга, изменившая жизнь

Рассказывая о другом, человек всегда в какой-то степени говорит о себе – по крайней мере, так нас учили в университете. И мне хочется рассказать о матушке Ульяне Шмеман именно так, из перспективы “встречи”.

Удивительно, как сильно может повлиять на твою жизнь тоненькая книжка! Когда мы еще только “встречались” с будущим о. Святославом, он подарил мне скромную, в мягкой зеленой обложке книгу “Моя жизнь с отцом Александром”. Тогда я была совсем еще юна и новоначальна, и в связи с планами на будущее моего любимого меня очень беспокоил вопрос о том, как это – быть матушкой. Я жадно читала все, что попадалось под руку – от замечательных воспоминаний м. Натальи Соколовой до коротких статей и форума матушки.ру :) Тексты были разными, но сходились в одном: жизнь жены священника – это подвиг, и подвиг тяжкий. И тут эта книга! Ни слова о подвиге, страданиях, терпении скорбей. Только радость и благодарность, только любовь. И все трудности и скорби проявляют ее и ведут к ней.

“Через несколько месяцев после рождения Ани я поняла, что снова беременна. Но в нашей парижской квартирке не было места для второго ребенка! И мы переехали в деревню под Парижем, l’Etang la Ville, где сняли «избу» – деревянную хибарку с удобствами на улице, одним краном с холодной водой, примитивной печкой, топившейся дровами и постоянно дымившей. Лето было прекрасным, осень – красочной, но зимы были трудными. Мы мерзли, голодали и – ждали второго ребенка.
(…) Оглядываясь назад на эти годы жизни с маленькими детьми, без отопления и горячей воды, без денег с 15 числа каждого месяца и до его конца, я вижу, как мы были бесконечно счастливы. (…) Св.-Сергиевский институт просто нищенствовал, особенно во время войны, когда Александру приходилось сидеть на занятиях с забинтованными пальцами, так как он их отморозил и испытывал сильную боль. В институте почти не топили, в классах было очень холодно. Как я уже писала, несмотря на это, мы были вполне беспечны! Денег никаких не было, и такой подход к жизни казался вполне естественным. Жизнь состояла из череды малых чудес: неожиданный подарок, посылка из Америки… И я, и Александр на всю жизнь сохранили это чувство. Я действительно могу порекомендовать такой подход к жизни: он не только соответствует Евангелию, но и очень удобен!

А вот как об периоде вспоминал о. Александр в “Дневниках”:
“…Перечитал написанное и остановился на словах “L’Etang la Ville”. Мы прожили там почти шесть лет! С 1945 по 1951. Оттуда я ездил посвящаться, а потом – служить в Clamart. Оттуда также поехал – в октябре 1945 – на свою первую лекцию в Институте. Оттуда Льяна ездила в Clamart к родителям рожать Сережу и Машу. Мы были тогда невероятно бедны (иногда, накормив детей, сами не ужинали), но какие же это были счастливые годы! Жили прямо на опушке леса, в продувной избе. Часто гуляли по лесу – помню почему-то одну такую весеннюю прогулку, яркость березовых стволов, ландыши, и почему-то это осталось в памяти связанным со словами “Христос – новая Пасха”…”

Schmemann-1

Какую огромную и безусловную веру надо было иметь для такой радости! И вся эта книга есть явление этой веры – не слова о ней, а она сама. И вот за это потрясающее переживание свидетельства, присутствия, реальности веры и жизни с Богом я бесконечно благодарна м. Ульяне. (Здесь я хотела написать что-то умное о мужском и женском богословии, но, заглянув в “Дневники”, увидела, что о. Александр меня опередил :) :
“Женщина – жизнь, а не – о жизни . Потому ее миссия – вернуть человека от формы к содержанию жизни. Ее категории те, которым априори нет места в структуральных, “мужских” редукциях: красота, глубина, вера, интуиция. Всему этому нет и, что еще важнее, не может быть места в “марксизмах”, “фрейдизмах” и “социологиях”.
И правда, в этой небольшой книге нет поучений и проповедей, это – просто рассказ о череде событий: рождение, эмиграция, жизнь в Париже, рождение детей, переезд в Штаты, служение, преподавание, семейный отдых, болезнь и смерть… Но каждый эпизод полон жизни, любви, света и воздуха, легкости и свободы – настоящее явление жизни с Богом.

И потрясение от прочитанного, действительно, изменило мою жизнь. То есть я, конечно, уже знала слова Апостола “Всегда радуйтесь”, но только прочитав эту книгу, впервые увидела и почувствовала, как это может быть (позже были другие книги и люди, встречи и впечатления, являвшие эту радость… слава Богу!). Мне как-то открылась бесконечная ценность жизни, просто жизни, а не слов о ней; любви и уважения в браке; радости и благодарности о детях; я стала думать об этом и молиться, и образ м. Ульяны стал для меня неким образцом, к которому хочется стремиться. И еще одним образцом, конечно, стала святая праведная Иулиания Лазаревская, о которой я узнала о ней именно из этой книги, потому что м. Ульяна была ее пра-пра-правнучкой, названной в ее честь. Жизнь праведной Иулиании, как и жизнь м. Ульяны, была примером твердой веры и огромной внутренней свободы – чего стоит один эпизод с едой: святая, живя в подчинении у свекрови, жаловалась на непомерный аппетит и просила большие порции еды, а позже тайком раздавала их бедным. Та же свобода и легкость на грани юродства слышится в словах м. Ульяны, когда она пишет, например, о своей болезни:
“…Я много лет работала в школе, и, в конце концов, стала руководителем большой частной школы. Как я уже писала, за четыре года в этой должности я перенесла две операции на головном мозге, и жизнь нам предстала в иной перспективе – один из нас умрет! Но Александр сказал мне: «Не беспокойся, ты поправишься. Столько людей за тебя молятся, они не хотят, чтобы я стал епископом». В больнице Александр не отходил от моей постели. Мы постоянно играли в карты, обыкновенно в «дурака», игру, в которой я всегда выигрывала. И я поправилась.” Вот эта невероятная легкость, с которой написан текст, этот юмор и эклектичность стиля – не безрассудство и не бравада; это легкость человека, отдавшего себя Богу и живущего в Его свете и радости, где, действительно, всякое иго и бремя теряет свою тяжесть. Она пережила о. Александра на много лет, и можно только представить, как тянулись для нее эти годы в ожидании встречи, но свою книгу она заканчивает словами благодарности:“…Эти воспоминания – мой способ благодарения за то счастье, что я разделила с Александром, и я повторяю вместе в ним: «Господи, хорошо нам здесь быть!»”

Хочется процитировать еще что-то вдохновляющее, но тогда, чувствую, придется перепечатывать все подряд :) Я хотела бы подарить эту книгу каждому из вас, чтобы и вы могли почувствовать эту атмосферу легкости и света – будто ты просто беседуешь с м. Ульяной на терассе за чашечкой кофе в солнечный день, слушаешь и радуешься.

Вчера, накануне годовщины венчания с о. Александром, она отошла ко Господу, ушла к Богу, Которого так любила – и, верю, что и к своему супругу, без которого она прожила тридцать с лишним лет. Она писала о его смерти как о торжестве жизни, и хочется верить, что и ее главная Встреча была такой.
shmeman